Кабінет із неперевершеною Іриною Шуваловою

Декілька фотознімків із вчорашнього творчого вечора Ірини Шувалової у Львові, як зазначалось в афішці, молодої письменниці і філософа. Кав"ярня "Кабінет".
Почитати її тексти можна тут - http://shuvalova.livejournal.com

VII Всеукраинский конкурс «ИНТЕР’YEAR 2008»

VII Всеукраинский конкурс «ИНТЕР’YEAR 2008»

Цель конкурса - отбор, по критериям избранного жюри, лучшего реализованного интерьера, содержащего интересные, новаторские архитектурные и композиционные идеи, продуманное цветовое решение, элементы инженерного оборудования, мебели и освещения. Представленные решения должны быть реализованными объектами.

Впервые в 2007 году была введена номинация – нереализованные объекты (преимущественно для студентов).

Вид конкурса.

Всеукраинский конкурс на лучший интерьер 2008 года является открытым, ежегодным, свободным от оплаты участниками конкурсом без ограничения числа участников, профессиональный уровень квалификации которых отвечает требованиям, установленным условиями конкурса. Конкурсу сопутствуют выставки работ членов жюри (вне конкурсной программы) и работ, представленных на конкурс, презентации спонсоров и Каталога "Лучшие интерьеры Украины", конференции и заседания Клуба Архитекторов по тематике конкурса.

Все конкурсные работы и работы победителей предыдущих конкурсов будут представлены на специальном сайте конкурса www.interyear.com.ua, что сделает проект более масштабным и открытым для потребителя.

Номинации конкурса

В 2008 году принимаются работы на Седьмой Всеукраинский конкурс "ИНТЕР'YEAR 2008" в номинациях:

· Интерьеры жилых помещений (дом, квартира)
-Интерьеры административно-общественных зданий
-Интерьеры торговых помещений и предприятий общественного питания
-Проекты нереализованных интерьеров
Отдельно присуждаются Приз зрительских симпатий и призы от спонсоров.

Заявки на участие в Седьмом Всеукраинском конкурсе "ИНТЕР'YEAR 2008" принимаются на рассмотрение до 01 ноября 2008 года. Выставочные планшеты и папки для Жюри принимаются до 15 ноября 2008 года.

Фонд "Интерьер: третье тысячелетие",

тел. (8044) 4067742 или в редакцию журнала "Архитектура и престиж"

по электронному адресу info@archiprestig.com.ua

Фотопост: Юдит Герман, Тетяна Савченко, брати Прохаськи

В одному з попередніх постів я писав, що фотографії є, але не показав їх.
Ось, тепер спробуємо виправити ситуацію

Усе колись закінчується // Юдит Герман

Ось, вчора вже остаточно минув сьогорічний Форум видавців у Львові. Тепер залишається видихати, впорядковувати враження. Комусь - перебирати книжки. Комусь - рахувати збитки. Словом, усе було чудово.
Ідея писати щоденник форуму виявилась цього разу трохи невдалою - рух захопив настільки, що дістатися до клавіатури і, найголовніше, знайти час на те, щоби якось викласти враження в письмовій формі - їх було багато, тих вражень, і вони, подібно до потопу, заповнювали час і простір неупинно.
Можливо, ще буде колись реалізованою така значно більш снобська форма ведення, коли автор переходитиме із заходу до кав'ярні і неквапом буде "висвітлювати", однак - не тепер.
Тепер уже я просто спробую поділитися найглибшими власними враженнями.
Програма Форуму завжи досить щільна - а треба ще встигнути поїсти, якось порятуватися то від мряки, яка панувала у місті зо дві доби, то від холоду, який запопав гостей міста у розпалі враженнєтворення - і треба ще встигнути побувати там, де цікаво. І починається цікава гра в приорітети, тому що "я піду на один захід" означає одночасно "я не піду на всі інші, що відбуваються у цей же час".

За 20 хвилин я добіг до Опери, а далі? Я не дуже орієнтуюся у Львові, направду, і готовий гуляти містом насамперед із тим, хто знає не тільки як блукати навмання, але і як вийти до точки Б з точки А, де би ті точки не знаходились. Іще хвилин 15, і я таки знаходжу потрібне місце - театр Курбаса, в такому завулочкові, що якби я не повернув туди випадково, ще довго блукав би з усіх довкола нього можливих до блукання сторін. В цей час мрячить, і попри те, що в руках у мене - випозичена, дитяча по суті парасолька - тільки голова і плечі можуть видатися сухими. Ноги змокли безнадійно: кросівки можна було б викручувати, знизу до колін штані не мокрі, а дуже, як серветки, вологі. Все це мокре й холодне, і воно торкається мого тіла, замість захищати від холоду і вологи.
Я прийшов сюди на, як зазначено було в онлайновій програмі, зустріч із Лінор Горалик. Це, як і більшість іменитих авторів на Форумі, скоріше не мій автор, але там, де я багато читаю (у френдфіді), що пишуть люди, яким я довіряю, говорилося про - а отже. Вчергове дивлюсь на годинник, в принципі, часу ще більш-менш достатньо. Але навкруги відбувається щось подивугідне. Як я собі уявляю, Горалик - це авторка російська, тож цілком логічно було би чути довкіл російську мову, натомість з'являється мова німецька - вперше вона зринає з уст чоловіка, який пізніше виявиться Юрком Прохаськом. Тарас Прохасько, що нагадує мені одного з музикантів "Пропалої Грамоти", теж стоїть тут - теж дивно, він, як і Горалик, не мій автор, може навіть і більше, але з якого дива йому іти на подібний захід. Я потроху переходжу в зал. Німецької більшає, і жахливі здогади починають мучити мене. З'являється аудиторія - по-різному відомі і невідомі люди, яких я переважно не знаю. Приходить Таня Савченко - дуже своєрідна і від того по своєму прекрасна авторка із Запоріжжя - це перше лице, побачивши яке я справді радію. Я вже знаю, що скоірше за все це черговий колапс всесвіту, і дедалі ясніше стає - жодної Горалик. Це - тандем-читання двох авторів - однієї жінки, Юдит Герман, з Німеччини, і одного чоловіка, Тараса Прохаська, з України. Ще, звісно, там перекладачі, і модератор. Але це вже деталі.
Я хочу трохи розказати про Юдит Герман. Насправді - жодних біографічних даних (хіба подивитися на листівку з Форуму - це якщо мені, і зробити пару рухів у браузері - це вам). Я не читав її творів. І не певен, що колись зможу дійти до того, щоби їх читати, просто тому, що книг - їх завжди так багато...
От ця жінка, вспокоєна вже, не молода і буйна, і здається, так було завжди, хоча з усього - не так; узяти хоча би репліку про те, що років зо два вона вже зовсім не курить, а раніше доходило до 60 цигарок на день ("три пачки, думаю я, три пачки!.. це ж треба щонайменше мати цигарку кожні 15 хвилин, певно"). І цей спокійний голос. І цей погляд під час читання, спрямований на друкований текст, і водночас - кудись всередину себе. І німецька, яка, знаєте, часто викликає враження різкої і ніби рваної, вона ллється, і стає зрозуміло, що вона завжди так - тече - і все хочеться її вивчити, не знаю, наскільки запізно, але я хочу якось більше наблизитись.

Прохасько - безумовно, дуже енергетично потужний чувак, але, менше з тим, так само навряд чи я його відданий читач, ну, так уже сталось, що більше стає зрозуміло, наскільки багато ми не прочитаємо, то більше хочеться прочитати того, до чого руки не дійшли ще в школі-університеті.

У мене є фото з того вечора (скоро мені набридло носити за собою камеру, ці, знаєте, дощі), але воно у апараті, а батарейки сіли, тож спробую показати вам її по-львівськи у наступних постах. А поки - ось таке фото з мережі.

Ну, і хто розуміє російську, ось іще кілька слів.

Форум, який не закінчується ніколи

Вчора потрапив на 2 акції і зустрівся з друзями.
Программа - непрозора: подивився в інтернеті, вирішив сходити на Лінор Горалік.
Прийшов - а там Юдит Герман і Прохасько. Які теж є в програмі, але іншій. Такі справи. Почув рівну "інтонацію без інтонування" німецької авторки. Легко вони балакають. Легко і швидко. А коли Прохасько зачитав переклад фрагменту, який читано було незнаною мені мовою - я знову захотів учити німецьку. Прекрасний текст.

Прохасько, за його словами, пише несистематично, переважно вночі, коли ніхто не заважає, по кілька годин. Герман, за її словами, мріяла би писати вночі ("це так романтично"), але пише зранку до обіду, маленькими фрагментами, які розбудовуються з деталі.

Із "Західного Фронту" мене забрав Паша, і ми виринули тільки на джазовому виступі, від якого залишились, чесно кажучи, не в захваті. Стандарти і незрозумілий вокал.

Сьогодні підемо читати в "Порохову Вежу". Я забув свій блокнот із текстами у Донецьку, я казав?

Зірок стає все більше. Бачив от, Завадського.

Мала кількість літер свідчить про потужні враження.

Львів 2. Дзвінки.

Собутильнічкі!
Остаточно я прокинувся тоді, коли почув у слухавці голос Діми Лазуткіна, який з неабиякою гордістю повідомив, що він - де би ви думали? - У ЛЬВОВІ!

І Коцарев з ним. І Горобчук. І Паша має з'явитися - причому Паша хлопець запаслівий, приїде зі своєю дівчиною (із самого Києва везе).
Вони оце похавають, отримають БЕЙЖДИКИ - і може навіть, ми зустрінемося.

Оселились вони в мітичному гуртожитку на Тиктора.

Я теж збираюся поїсти, тож піду, поїм.

До речі, якось не одразу пригадав. Учора бачив Луценка. Він вийшов із палацу Потоцьких, сфотографувався з якимось гопником на телефон (чи навпаки?) і нареченою (тією самою, що на вчорашній фотці коло Капранових), і зник у напрямку, прямо протилежному до того, яким рухався Бриних. Це знак?

15 форум видавців. Урочисте відкриття

Форум - то скупчення як молодих і, на їх суб’єктивну думку, уже геніальних, так і поважного віку, так би мовити зі стажем зірковості, поетів та письменників. Вершиною пафосу вчора виявилося урочисте відкриття 15 Форуму видавців у Львові, яке відбулося у помпезному залі оперного. Мені цілий час хотілося сфотографувати люстру. Вона, незважаючи на свою розцяцькованість, довгий час залишалася там єдиним предметом, який викликав симпатію, можливо, викликану тим, що я сиділа близько до неї, на балконі. Після кількох промов, де пропонувалось, щоб книжки залишились джерелом вічних цінностей, «а нафта й газ залишились енергоносіями», вже не на жарт хотілося тікати, але організатори розбавили, на щастя, такі виступи поважних осіб незлим джазом. А потім на сцені з’явився Роман Віктюк у червоній маринарці (сюди це слово найбільше пасує, бо дійство відбувалося на тлі корабля (...і ще кругом по сцені були розкидані малі кораблі навколо великого одного) і точилося довкола морських алюзій). Пан Віктюк, власне, й був режисером цього дійства. Перед виходом на сцену його божественно оголосили церковним співом, не забувавши при цього назвати «найкращим режисером сучасності». Пані президент форуму виходила на сцену у його супроводі і навіть трохи покружляла у танці із таким поважним капітаном. А далі, звісно, були нагородження переможців цьогорічного форуму, квіти, подарунки, майже зворушлива промова презента форуму з поіменним згадуванням усіх, хто працював над організацію, включаючи менеджерів та бухгалтерів. Була й хвилина мовчання, присвячена Пако, перервана жвавим забалакуванням пані президент до Віктюка-капітана. Була поп-співачки у вечоровій сукні із спеціально допасованою піснею про книжки, були віршики зі шкільної програми і проголошення книг морською глибиною. А ще була свиня, велика, чорнява, яка наприкінці дійства вшанувала своєю присутністю сцену і слухалася пана Віктюка наче навіть більше, ніж свою господиню. Вочевидь, режисер за свою довгу кар’єру уже встиг навчитись як слід як підкладати свиней (програма урочистого дійства мала бути для всіх сюрпризом), так і працюти зі свинями.

Львів, день перший. Снобізм.

День перший. Розкачка.

"Місто це дощове" - співала про Львів колись одна моя знайомка - і от правда: рештки вражень залило.

Втім, наскільки вдалося зрозуміти, мої записи з місця подій будуть типовими записками сноба - а як ще може писати людина, що виросла у місті, одному з небагатьох у Європі, де воду можна пити прямо з-під крану?

Отже, програма першого дня - це розкачка. Позначив два заходи, на обидва не потрапив, зрештою опинився коло палацу Потоцьких з метою побачити зірок.

Червоної доріжки поруч не виявилось, і попервах побачити вдалось небагато: на підходах мене зустрів патлатий Барліг, що кудись пристрасно поспішав, а вже коло самого палацу розгледів традиційних братів Капранових, а коло них ще Фінкельштейна. Якийсь час так воно і було. Тобто - обличчя, обличчя, ноги, руки, тіла - а зоряності кіт наплакав.

Потім пройшов кудись вдаль Бриних. Це був ніби сигнал: тут-таки посипалися в різних напрямках, як зорі з очей, зірки книжково-літературного, е... небосхилу (планетарію?). Якщо називати в приблизному порядку появи коло виходу для людей з бейджиками, то я побачив Захарченків, традиційно, з немовлям, Мирослава Поповича, Куркова, Грішаню Семенчука, улюблену свою письменницю Галину Пагутяк, Савку, сина відомого шістдесятника, знову Захарченків, Романенко, якого я бачив іще зранку і от, бачу інколи зараз (буває), Маринку, Лору. Навіть не знаю, може, пам'ять підвела. А може навіть, одурила.

Подзвонив собутильніку свому, Паші. Він каже, буде завтра. Ну, це нормально. Питає мене - там наші чуваків бачив? Хм. Я прокрутив у голові список (див. вище), і відповів щось на кшталт "ну, якщо Захарченків вважати за чуваків...".
А, були ще Ксенія з Кукулою.

Десь тут уже славетний Сашко Ушкалов, але практично не виходив на люди.
Культуртрегера ніби теж бачили, але хто - не пригадаю.
Остап (так його звуть?) теж стояв, потім пішов кудись.

Повз мене, який сховався від дощу, пройшов під парасолею Ян Чайковський - але навряд чи він би впізнав мене, навіть якби йому сказали як мене звуть і показали фотографії, на яких ми поруч.

Тепер кілька слів про Львів. Місцями поритий, місцями покоцаний. Приязне в цілому місто.
З водою тут як завжди, але, наскільки зрозуміло, це ще нікого не зупиняло.
Я навіть побачив місце, в якому дорогоцінну вологу відводять від будинків чесних громадян.

Отак от.

З дівчатами у Львові напряжонка. Не те, щоби навіть з дівчатами, скільки з їх привабливістю для ока. Є, але так мало, що, побачивши чарівну супутницю Семенчука, я першим ділом вирішив, що він відхопив собі єдину красуню на цих теренах. Заявляю це з усією відповідальністю старого педофіла.

Ну, а потім - потім пішов дощ.

Фестивалю не буде

Фестивалів зараз багато, майже у кожному великому місті України є свій літературний фестиваль, а то й декілька. Але загалом вони мало чим відрізняються, вони відповідають на запити поетів, надаючи простір для спілкування. Переважно зводяться до читання всіма по черзі до 10 хвилин, можливо, додається трошки відеопоезії, ну, і на завершення дійства – слем. Про якість текстів, особливо на слемі, ми мовчимо. Про загальні концепції, які б вирізняли фести, про якусь наскрізну стилізацію заходу теж.
У Львові в нас є форум видавців, який таки є чи не найповажнішим у державі літературним заходом. Тут маємо простір, де презентують свої тексти представники старшого (на зразок Андруховича) покоління української і зарубіжної (перекладної) літератури. Тому конкурувати із ним важко. Можна, звичайно, вибрати собі вузеньку сферу, але все ж наявність форуму вимагає від кожного заходу, проведеного на цій території, певного рівня. А на рівному місці, де бовваніють поодинокі молоді літератори, яким не вистачає однієї ночі, як перед іспитом, аби подати завку, і не вистачає кількох копійок, аби придбати собі квитка, годі й говорити про якийсь рівень.

Я дуже перепрошую, але фестиваль «наЛІТ» цього року не відбудеться через
недостатню кількість і невисоку якість зголошених проектів.

Звичайно, незручно намагатись організувати фестиваль за повної відсутності фінансування, але вже пробувала, можливо. Схиляюсь до думки, що якість літератури не так уже й сильно залежить від грошей. Ніхто ж з молодих поетів все одно на літературі не заробляє і не чекає від таких акцій нічого особливого. Програємо, звісно, у кількості учасників (їм, скажімо, не оплатять проїзду, не нагодують обідом, але це і в поважних закордонних фестивалів поширена практика, бо вважається поганим тоном купувати письменникові квитка – можливо, він захоче пересуватися в інших умовах та іншим видом транспорту). Програємо в рекламі, скажімо, надрукуємо не великі кольорові, а малі й чорно-білі афішки, тому до нас прийде менше сухачів-глядачів. Дійство й так якось відбудеться і назбирається тусівка тих самих поетів. Але чи потрібне нам це «якось»?
Я вважаю, що ні. І доки на видноколі не побачу чогось дійсно якісного, не шукатиму зелених папірців і не докаладатиму якихось додаткових зусиль, щоби презентувати сучасну українську літературу. Доки нам бракує фантазії для нових способів її демонстрування, такий фестиваль не має існувати, оскільки не відповідатиме своїй меті.
Іще раз прошу вибачення, перш за все в тих, що зголосився бути інформаційними спонсорами, і тих, хто збирався до нас приїхати.

Презентація літературно-мистецького видання "ТРИ" у Львові

17 травня. "Лялька". Троянди і кулемети
Перший постріл, так би мовити. Ні, звісно, в повітря; звичайно, ми нікого не вбили. «Guns&Roses» співали тихо, але гадаю, їх можна було впізнати.

Це ті моменти, коли нас слухають. Ми показуємо, і нас сприймають. Люди відчитують образи, вони стають сумними або посміхаються. За ті моменти я не можу їм, глядачам, слухачам, рецепієнтам, хто б вони не були, не дякувати.

Дмитрик тричі, не на біс, а через проблеми зі звуком і світлом, починав читати «Мало місця на диску С» і в залі усі вмирали. Коли вийшов, повільно випустивши в напрямку мікрофона цигарковий дим, Дмитрик у чорній сукні, з величеньким черевцем, посьорбуючи шампана, вагітний Дмитрик, який проказав «Я – Альбіна Позднякова» – люди вже починалися порскати зо сміху.

Роман Рудюк також був чарівною панною, візуально навіть іще чарівнішою за свого молодшого колегу, позаяк не тільки вбрався, але й взувся в жіноче і дефілював сценою на жіночих підборах.

І чомусь не йде з голови віршик Сашка Ушкалова:

згадуй, як її волосся пахло дитинством
перепливай чужі океани на плоті з
бамбуку
слухай слова, що зриваються з губ, немов альпіністи
і вкотре
доводь собі, що любов — сука

А взагалі у проекті брали участь з чоловічого боку: Микола Леонович (Полтава-Київ), Владислав Волочай (Київ), Павло Коробчук (Луцьк-Київ), Cашко Ушкалов (Харків), Дмитро Лазуткін (Київ), Максим Лижов (Київ),

з жіночого боку: Катерина Бабкіна (Київ), Катерина Калитко (Вінниця), Оксана Васьків (Львів), Ірина Шувалова (Київ), Альбіна Позднякова (Львів), Катерина Оніщук (Львів).

Газетка двостороння, тому «чоловічий і жіночий боки» використані у прямому сенсі.Читали, щоправда, дещо інші люди (вище згадувані Роман Рудюк, Дмитро Шегда, Катя Оніщук, я і Оксана Васьків), бо, по-перше, відстань між містами не дозволяла багатьом поетам до Львова приїхати, по-друге, на мою думку, не з усіх поетів добрі читці, і, по-третє, ми тут трохи помінялися гендерними ролями, себто хлопці читали жіночі тексти і навпаки.

Ну і не можу не подякувати Юркові Синенькому за надану можливість видання «ТРИ» презентувати в рамках його проекту «ІнстинQти».

Не надто добре читати поезії з одними, а пити з іншими, але все одно було файно. Вечір завершувався в «Криївці», уже без поетів (троянд?), але таки з кулеметами (ну є в них там якась зброя, яку мені як пацифістці страшно до рук брати).

Фото Анни Гайдай.

Третій всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль „наЛІТ” у Львові

Отже, фестиваль таки буде. Я довго вагалася, чи потягну ще раз таке дійство сама і цілком безгрішна, себто без грошей, але мені раптом знайшлася одна організація, яка обіцяє, що допоможе. Завдяки Центру Міської історії Центрально-східної Європи ми зможемо провести 10 травня нашу імпрезу майже в самому центрі міста – біля Галицького базару, там, де має свою кінцеву зупинку трамвайчик трійка.

Ще до того, як представниця цієї організації потрапила мені на очі, я вирішила, що таки зможу, таки потягну, вкотре закину то все на свої тендітні плечі. Тому цьогоріч фестиваль проходитиме у дещо іншому форматі. Він відбудеться неподалік від Львова, в Жукові, на хуторі мого колєги Ростика. Тобто ми за одним махом вбиваємо двох зайців: маємо всі, де ввечері-вночі потусуватися і маємо, де учасників з інших міст вкласти спати. Отже, «наЛІТ» певною мірою перетвориться на квартирник, на якому можна буде значно тісніше познайомитись із молодими поетами, такий невеличкий (60-70 чоловік, вхід по запрошеннях), а для всіх решта, для незапрошених ми почитаємо, поспіваємо і все цікаве покажемо вдень.

А тепер трішки історії, бо мене часто запитують, що ж таке «наЛІТ».

Основна ідея фестивалю – поєднати різні види мистецтва з літературою, зокрема, з поезією. Назва не повинна асоціюватися із шаром бруду, а із культурними нашаруваннями. Гасло фестивалю: “Мистецькі нашарування на літературному ґрунті”. Тут ви маєте змогу фотографувати, малювати, ставити вистави під ваші вірші в реальному часі. Тут показують кліпи та відеоряди, підбираються спеціальне вбрання, зачіски, займаються боді-артом. Заохочуються динамічні виставки та інсталяції.

Вперше фестиваль «наЛІТ» було проведено 29 вересня – 1 жовтня 2006 року в рамках святкування 750-ої річниця міста Львова на території музею модерного мистецтва, що знаходиться на вулиці Валовій. Фестиваль об’єднав у собі молодих митців та літераторів з усіх куточків України (Києва, Львова, Вінниці, Житомира, Сімферополя, Ужгорода, Луганська, Чернівців, Харкова, Миколаєва) та з-за кордону (Білорусі та Польщі).

Минулого року фестиваль відбувався 12-13 травня у палаці культури заводу ЛОРТА і презентував літературні проекти львівських, київських, харківських, житомирських, тернопільських, ужгородських та білоруських літераторів та митців, а також українсько-литовський проект «Синтезія». «Синтезія» - це перший міжнародний експериментальний аудіовізуальний фестиваль поезії, що виник з ініціативи Спілки литовських письменників як простір для експериментів та пошуків нових шляхів та нових форм існування традиційної поезії. Зокрема були презетовані відео, зняті литовськими режисерами на вірші Дмитра Лазуткіна, Галини Крук, Павла Коробчука, Олега Горобчука та Олесі Мамчич, які львів’яни доти не мали змоги побачити.

Потенційні учасники можуть зголоситись, надіславши анкету, розміщену на сайті - http://drabyna.lviv.ua/

Організатори цьогорічного фестивалю:
Літературно-мистецьке видання “ТРИ”,
Молодіжне театральне збіговисько “Драбина”,
Творчий проект “Макітра”.

З запитаннями, побажаннями та пропозиціями пишіть нам на tryagaine@qmail.com