Презентації «ТРИ» в Луцьку та Рівному

Цього разу ми презентували "ТРИ" удвох із Катериною Оніщук. Тому виходило тепло, родинно і камерно.
Спершу була презентація в Луцьку. Через післясвяткові дні людей було мало, але вперше випала нагода і виникло бажання справді поговорити про гендер, тобто про тему цього випуску нашого видання, не проілюструвати віршами, не показати на собі, як на ляльці, а, власне, поговорити. Після цих двох презентацій мені видалось, що раніше ми завжди певною мірою ховались від свого слухача, давали йому лише заздалегідь підготований текст і мали намір лише вийти і його прочитати, не залишаючи жодної щілини в програмі для запитань. Зараз така шпарка знайшлася, і це був певний відступ від балаганності й буфонади, і мені видається, що це був невеличкий крок вперед. Я маю на увазі, позитивним було те, що слухачі не розбіглися, почувши останні рядки віршів, які ми планували їм зачитати, а сиділи і пильними очима дивилися на нас далі. І так мало-помалу вибудовувався діалог.




























У Рівному слухачів було трішки більше і, як на мене, презентеція також пройшла гарно, не зважаючи на те, що часом через імпровізацію з музикантами нас не було чути. Такі проблеми можна вирішити простим мікрофоном, а от атмосферу таку, як там була самими технічними засобами не створиш. Тому дуже хочеться подякувати хлопцям із гурту "The chess". Це був експеримент. Це була справді контактна музика, і не знаю, якою мірою, нам вдалося відчути один одного, але можу сказати, що читати було приємно і було цікаво. Ну і тут знову ж таки відчувалась зацікавленість люду, потрібність таких заходів, розкутість у задаванні питань. Словом, приємно, коли читаєш не до стін, а все живе навколо, коли не конче бути клоуном, щоби тебе могли сприйняти.

Фото Сашка Міхаліцина

Гендерне "ТРИ" в "Смолоскипі". Враження. Підсумки

Дуже гостро відчувалося, що про гендер ми говорити не готові. Переважно люди не цікавляться такими питаннями. Їм, здається, що або все вже сказали, або й взагалі гендерних знаків питання собі не ставлять. Один мій приятель порівняв тему нашої презентації із якимось не надто популяриним видом спорту, навіть і не пригадаю назви. Словом, сказав, що не йшов у "Смолоскип", бо нічого в тому не тямить.

Ми вирішили не говорити багато, натомість показувати. Вийшло таке собі поетичне травесті-шоу. Цього разу було дуже весело. Сприймалося легше, аніж у Львові, безпосередніше, але навряд чи глибше. Не хотілось би перетворитись просто на карнавал блазнів, які своїми костюмами затулили глядачам-слухачам меседж. Не певна, чи тут ми не програли... Чи задавали люди собі питання, чому хлопці більш неприродно виглядають, переодягнувшись? Чи прислухалися вони бодай часом до слів (мені запам"яталося з репетиції цього разу "мало місця на диску ес")?

Не думаю, що багато людей навть після презентації відповість на питання, що таке фемінність і що таке маскулінність. Можна, радше, буде сказати, чим вони не є. Але й це вже було б добре. А ще було б добре, якби читаючі свідомо обирали тексти, якби міряли на себе ті ролі і знаходили дійсно собі близькі або навпаки, казали: "Я цього не одягну".

На фото йдуть по порядку учасники цього дійства:Микола Леонович, Оксана Васьків, Павло Коробчук, Гриць Семенчук, Іра Шувалова і я в ролі ведучого.

Презентація "ТРИ" в "Смолоскипі"

Літературно-мистецького видання "ТРИ"
запрошує на презентацію випуску на тему
ґендер
у суботу, 12 квітня о 16:00 год.
Місце: Українська книгарня "Смолоскип", вул. Межигірська, 21 (КИЇВ)

На питання чи різняться, чоловічі і жіночі тексти певними формальними ознаками, дослідники відповідали по-різному. Згідно з теоретиками-психоаналітиками західна раціональна філософія, а разом із нею й література повністю виключали з себе жіночність. «Чоловіча література – це література, жіноча – резервація». Е. Сіксу виступала проти бінарних опозицій чоловіче-жіноче, вважаючи, що чоловіки також можуть писати по-жіночому, і наводила приклад Жана Жене.
Н. Міллер вважає, що в літературному творі немає жодних формальних ознак ґендера автора. Індикатором ґендера, на її думку, стає читач. А складність читання жіночого тексту – це наслідок складних стосунків жінки з текстом, її вміння наслідувати, ігрове ставлення.
За Ю. Крістевою і Т. де Лауретіс пишучий суб’єкт має діалектичну природу, тобто водночас і семіотичну (долінгвістичний, тілесно-еротичний зв’язок з матір’ю), і символічну (вказує на дискурсивну практику, авторизовану іменем Батька).
Дослідниця німецькомовних письменниць С. Вайгель характеризує жіночий стиль письма рядом формальних ознак (уривчастість, відступи, непослідовність, суб’єктивність), які вважаються позитивними. Відповідно негативними в жіночому письмі є логічність, регулярність, об’єктивність. Аналогічно можемо сказати і про чоловіків: типові жіночі риси у їх письмі негативні і небажані.

Цей випуск «ТРИ» є спробую проаналізувати наявність маскулінних та фемінних рис у чоловічій та жіночій поезії молодих українських поетів. Список бажаних маскулінних та фемінних рис був сформований на основі соціологічного опитування серед осіб віком від 18 до 33 років, тобто приблизно такого ж віку, як автори аналізованих текстів. Від респондентів вимагалося виділити 5 рис, які б характеризували сучасного маскулінного чоловіка та фемінну жінку. Серед найпоширеніших відповідей були: чоловік – раціональний, сильний, цілеспрямований, нетерпимий і дбайливий, жінка – вродлива, ніжна, тендітна, сексуальна, комунікабельна. У цьому випуску ми намагалися ці риси із ліричними героями та героїнями нашого часу.

Ми поговоримо тут про спорт (Владік Волочай), про чоловічу й жіночу віктимізацію (Дмитро Лазутін, Катерина Калитко), про відповідальність (Павло Коробчук), про деструктивні практики: алкоголь, наркотики, бійки (Макс Лижов), про тіло (Ірина Шувалова). Поговоримо про дуже розпливчасті межі чоловічого і жіночого наративу, можливо, навіть про кризу маскулінності та перебирання жінками чоловічих рих. Ми спробуємо помінятися ролями і подивитися збоку, як ми самі на такі складні питання відповідаємо.


Контактна особа:
Альбіна Позднякова
Тел. 80636857014
tryagaine@ukr.net

Презентація літературно-мистецького видання "ТРИ" у Львові

17 травня. "Лялька". Троянди і кулемети
Перший постріл, так би мовити. Ні, звісно, в повітря; звичайно, ми нікого не вбили. «Guns&Roses» співали тихо, але гадаю, їх можна було впізнати.

Це ті моменти, коли нас слухають. Ми показуємо, і нас сприймають. Люди відчитують образи, вони стають сумними або посміхаються. За ті моменти я не можу їм, глядачам, слухачам, рецепієнтам, хто б вони не були, не дякувати.

Дмитрик тричі, не на біс, а через проблеми зі звуком і світлом, починав читати «Мало місця на диску С» і в залі усі вмирали. Коли вийшов, повільно випустивши в напрямку мікрофона цигарковий дим, Дмитрик у чорній сукні, з величеньким черевцем, посьорбуючи шампана, вагітний Дмитрик, який проказав «Я – Альбіна Позднякова» – люди вже починалися порскати зо сміху.

Роман Рудюк також був чарівною панною, візуально навіть іще чарівнішою за свого молодшого колегу, позаяк не тільки вбрався, але й взувся в жіноче і дефілював сценою на жіночих підборах.

І чомусь не йде з голови віршик Сашка Ушкалова:

згадуй, як її волосся пахло дитинством
перепливай чужі океани на плоті з
бамбуку
слухай слова, що зриваються з губ, немов альпіністи
і вкотре
доводь собі, що любов — сука

А взагалі у проекті брали участь з чоловічого боку: Микола Леонович (Полтава-Київ), Владислав Волочай (Київ), Павло Коробчук (Луцьк-Київ), Cашко Ушкалов (Харків), Дмитро Лазуткін (Київ), Максим Лижов (Київ),

з жіночого боку: Катерина Бабкіна (Київ), Катерина Калитко (Вінниця), Оксана Васьків (Львів), Ірина Шувалова (Київ), Альбіна Позднякова (Львів), Катерина Оніщук (Львів).

Газетка двостороння, тому «чоловічий і жіночий боки» використані у прямому сенсі.Читали, щоправда, дещо інші люди (вище згадувані Роман Рудюк, Дмитро Шегда, Катя Оніщук, я і Оксана Васьків), бо, по-перше, відстань між містами не дозволяла багатьом поетам до Львова приїхати, по-друге, на мою думку, не з усіх поетів добрі читці, і, по-третє, ми тут трохи помінялися гендерними ролями, себто хлопці читали жіночі тексти і навпаки.

Ну і не можу не подякувати Юркові Синенькому за надану можливість видання «ТРИ» презентувати в рамках його проекту «ІнстинQти».

Не надто добре читати поезії з одними, а пити з іншими, але все одно було файно. Вечір завершувався в «Криївці», уже без поетів (троянд?), але таки з кулеметами (ну є в них там якась зброя, яку мені як пацифістці страшно до рук брати).

Фото Анни Гайдай.