Форум видавців

Раді повідомити вам про наступну подію і запросити вас до участі.



Під час травневих свят цього року у Львові відбудеться виставковий проект «Арт-книга. Версія для дітей». Він проводитиметься в рамках Третього спеціалізованого дитячого книжкового ярмарку «Форум видавців - дітям» (7-9 травня) і сприятиме популяризації в суспільстві книги художника як мистецького об’єкту.

Для участі в проекті необхідно представити авторську книгу на дитячу тематику, так звану artists’ book, livre d’artiste або книгу художника. Вибір друкованих технік і матеріалів, об’єму і конструкції книг повністю надається на розсуд художників.Концепція виставки передбачає те, що головними арт-об"єктами мають бути книги, створені власноруч (надруковані, зшиті, склеєні - неважливо, лише б була цікава ідея), щоб діти могли їх розглянути вже в, так би мовити, „готовому" вигляді, потримати, погортати. Вже готові книги художників мають бути на середину-кінець квітня.Виставка проходитиме в три дні, протягом Форуму, з 7 по 9 травня. Доставку творів з Києва ми забезпечуємо. Власне, в Київ можлива і міграція цієї ж виставки (на київський форум, вже не дитячий), який відбудеться 28-31 травня.


Дана виставка – це чудова нагода для молодих майстрів презентувати свої роботи на розгляд зацікавленої аудиторії – представників різних видавництв, ознайомити зі своїми творами широку публіку.

Також протягом трьох днів дитячого книжкового ярмарку планується проведення художниками майстер-класів для дітей.

Прохання тих, хто зацікавлений взяти участь в цьому проекті, надсилати листи зі своїми контактними даними та фотографіями робіт зі свого творчого доробку (ілюстрації до дитячих творів, авторські книги) на адресу: forum.bookarts@gmail.com . Якщо у вас виникнуть питання, звертайтеся також за цією адресою.


До речі, ми продовжуємо приймати заявки. Якщо хтось із Ваших друзів та знайомих зацікавлений взяти участь у виставці і не встиг надіслати заявку – заохочуйте їх)
З повагою,

Форум видавців


Любов до книг нас об’єднує

Підсумки форуму

Статті та дописи про цей ювілейний 15 форум переважно стосувалися «Самогону» Юрка Андруховича та питання, виборів секс-символів сучасної української літератури та питання, чому ж бойфрендами українських письменниць не цікавиться жовта преса.
Тут є кілька лінків, які дадуть вам змогу по-різному поглянути на львівський книжковий форум.

http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/events/2008-09-15/40586
15-й Форум видавців у Львові: між війною і любов’ю.
Леся Ганджа

"Грузинський письменник Давид-Дефі Гогібедашвілі дуже радів, що подарував Владіміру Сорокіну антивоєнну грузинську наліпку «I`m Georgian». І що їхні обійми – Дефі і Сорокіна з цією наліпкою – гарячково зафіксували кілька фотокамер. Нічому так не радів Дефі, як цьому кадру. Його хаотична, збуджена й дещо наївна розмова весь час наверталася до того, як це важливо, що він приїхав до Львова, що він подарував російському класику Сорокіну цю антивоєнну наліпку, і що завтра ці фотки будуть «скрізь в інтернеті». «Це важливо для Грузії», – пояснював Дефі."

http://infoporn.org.ua/2008/09/17/spozhivatski-vrazhennya-vid-“samogonu”-andruhovichakarbido/
Споживацькі враження від “Самогону” Андруховича&Карбідо
Марія Лебедєва

"“Самогон” – назву придумав Андрухович. Каже, що це його перша асоціація з Карбідо. Біля входу до зали, де письменник ще спілкується з журналістами – натюрморт в стилі “що не ясно”. Дві великі пляшки самогону, кілька тарілок солоних огірків. Чорний хліб. Купка сором’язливих журналістів. Оператор з камерою і фразою “Так а где здесь самогон?!…” Хтось хіхікнув. Раптом з дверей виглядає перелякана бабуся - працівник театру - і говорить: “А ну тихо, ви що тут, до цирку прийшли?! Тихо собі стійте і пийте! Там же ж інтерв’ю!”"

http://life.pravda.com.ua/surprising/48ce75bb2a4f9/
Українські Юрки, титули та анекдот від Іздрика

«Факт отримання Гран-прі фестивалю за переклад Шекспіра зробив Юрія Андруховича ще більш популярним та дужче шанованим. Хоча здавалося, що більше вже нема куди. На презентації "Гамлета" місця не було не тільки для яблук, але й для вишень.»

http://life.pravda.com.ua/surprising/48ce70c24eb76/
Аншлаг у Тетяни Толстої, печиво Чеха і красень від Роздобудько
«Тут Роздобудько не втрималась і спитала у Катрін про Бегбедера:
- Я вибачаюсь, але мені цікаво - він так само популярний у Франції? Бо він такий красень, до нас він приїжджає, б'є чарки, за ним бігають російські та українські... кобіти!!!
На що Катрін, жартуючи, запитала: "А хто це?" А потім розсудливо відмітила, що в наші часи письменнику доводиться чого тільки не робити, щоб його помітили і визнали. От Бегбедер і старається.»
http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/culture/2008-09-16/40636
То чому ж жовта преса не пише про нових бойфрендів…
Отар Довженко

«– Але ж українські письменники не працюють із піар-агенціями! – Тож і нема кому розміщувати матеріали про їхнє особисте життя за гроші у жовтій пресі!»

http://life.pravda.com.ua/surprising/48cfa46dd9dac/
Шлях письменників на біл-борди: "Хочу стати справжньою супер-пупер-зіркою". Навіть найбільші сноби так чи інакше переглядають жовту пресу.
«Уявляєте цілий стадіон народу, який прийшов послухати нові думки Оксани Забужко про Лесю Українку?»
фото Карпи фото Олександра Мордерера з http://morderer.com.ua/

http://www.litakcent.com/?id=750
Ольга Купріян : Ювілейний Форум видавців у Львові: поезія, секс і «Самогон»

«Протягом усіх днів Форуму відвідувачам пропонували віддати свій голос за «Секс-символ сучасної української літератури» серед чоловіків та жінок. Б’юся об заклад, десятки читачів гортають зараз твори кандидатів і кандидаток, аби все-таки дошукатися отого «сексуального». Більше того, припускаю, самі письменники не один раз переглядали свої тексти з тією ж метою.»

http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=67970
Поезія для витривалих
Анна КОЗЮТАЛілія ХОМИШИНЕЦЬ

««Ніч поезії та музики» в Пороховій вежі «пригріла» тих, хто не мав де заночувати у Львові…»

http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=68011
Чудова вісімка від «Високого Замку»
Галина ГУЗЬОГалина АНТОНІВ
"«Тиражний прецедент»Нарешті сталося! Тиражі художньої прози в Україні стартують із 25 тисяч (!) примірників, а не із звиклих тисячі-трьох. Щоправда, такий видавничий прорив наразі є прецедентом – на 25-тисячний старт наважилася літературна агенція “Піраміда” (Львів), видавши таким потужним накладом нову книгу відомої письменниці Марії Матіос “Москалиця”. Ця новинка, яка об’єднала однойменну повість і повість “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба”, одразу почала збирати рекордні “урожаї”: за чотири дні Форуму видавців у Львові продали вісім тисяч примірників книги. А сама Матіос під час книжкового ярмарку 15 годин (!) роздавала автографи»

http://www.vremya.ru/2008/172/10/212846.html
Русский десант во Львове
Наталия БАБИНЦЕВА
- російський погляд на львівський форум

«О том, что местные кадры готовы конкурировать с российскими, свидетельствовало проходящее на площади перед форумом открытое голосование. Газета «Друг читача» выбирала секс-символ украинской литературы (мужского и женского пола). Проголосовать мог каждый желающий. А в подтверждение того, что их литераторы действительно являются поп-звездами, девушка-устроитель привела тот факт, что четыре из восьми писательниц-номинанток позировали обнаженными для глянцевых журналов. Члены русской делегации судорожно попытались вспомнить достойный аналог в истории новой российской литературы. Но не смогли.»
Цікаво, а хто ж це в нас, крім Карпи позував голою?..

Фотопост: Юдит Герман, Тетяна Савченко, брати Прохаськи

В одному з попередніх постів я писав, що фотографії є, але не показав їх.
Ось, тепер спробуємо виправити ситуацію

Четвертий день форуму видавців

Четвертого дня всі були потомлені на стільки, що відвідувань ранкових заходів годі було сподіватися. Я перестала чути свій будильник. Я вже не знала, куди саме зрана ми повинні йти і чи взагалі повинні, наскільки те "повинні" гнучке. Знаєте, прикро, але під час форуму переважно вмикається така собі програма мінімум: відвідати хоча б ті заходи, де тобі особисто потрібно читати. Хочеться більше, але ще хочеться спати, їсти, перекинутися кількома словами за пивом з друзями, як би не було шкода прогавити щось, що десь там без нас відбувається.

4-го дня я була лише на читаннях, які називались "Урбаніка: місто і поезія". Там було мирно і затишно, але не людно, мабуть, через те, що я була там наприкінці. Інтер"єр урбаністичних читань ви бачите на фото.

Ще вдалось заскочити на хвильку в Порохівку на "Перші гітертестові читання", але я так і не зрозуміла, ані чому вони гіпертекстові, ні чому перші.

Читати того дня мені довелось на організовуваних Олегом Коцаревим "Історіях метаморфоз", присвячених метафоричній поезії. Треба сказати, що це було для найприємніше читання цього форуму. У читаннях брали участь помірна кількість учасників (Остап Сливинський, Юля Стахівська, Катя Бабкіна, Артем Антонюк, Богдан-Олег Горобчук і я) і були глядачі, тобто люди, які не є поетами/письменниками, а просто прийшли послухати. Модерували Коцарев і Горобчук, які не просто оголошували, а й розповідали якісь цікавинки про кожного наступного автора.

...а в сусідньому чорному залі театру "Воскресіння" після закінчення декламування метафоричної поезії розпочалась презентація сайту "Гоголівська академія", і розпачась, власне, дуже непоганим музичним виступом Миколи Шпаковського (Барета). Після декількох його пісень, я ще встигла на кінець аудіопоезії "Хлопчик-дівчинка", організованої видавництвом "Маузер". Майже нічого не чула, окрім добре відомих віршів Діми Лазуткіна і кольорових колготок ведучої Юлії Бурковської. До речі, виявилось, що на дисках із аудіопоезією, які активно почали роздаровувати і продавати, була записана зовсім не аудіопоезія. Тому, якщо у вас є такий диск, відкрийте, послухайте, поміняйте.

На джаз увечері я вже не пішла. Не подужала.

Форум. День третій. МРП

Коли певна акція триває більше, ніж півтори години, коли встигаєш протягом її тривання випити свої чаї й каави, а організатор виходить по справах кудись, не кваплячись повернутись, щоби оголосити наступного учасника, то така акція називається МРП. Себто Молода Республіка Поетів, хоч її абревіатури й звучить подіібно до ДТП або НЛП. Поза цією мінімалістичною назвою організація була відверто погана: людей не було повідомлено не те, що о котрій годині вони читають, а й в який з днів. Вже не згадую про процедуру відшкодування проїзду для немісцевих.

Читання відбувалось під спів роботів-балерин з виставки Злати Поніровської «Всі балерини потрапляють до пекла». Відвідувачі, котрі не припиняли оглядати виставку під час читання віршів, невгаваючи натискали на кнопочки, від чого красуні на батарейка починали рухатись і співати. Деякі навіть нервово билися об стіни головою. Балерини рятувались від пекла механізації за допомогою слів із поезій Сен-Сєннькова, яка коментували танок і спів кожного експоната.

Найяскравішими читцями поезій на МПР, на мою думку, були Лариса Радченко (то така істерична дівчинка у червоному та зеленому) і Іра Шувалова з фантастично-емоційним читанням віршів, у яких досить часто вчуваються ритми Бродського. Власне, не спосіб його читання, висхідні й низхідні інтонації, а самі розміри текстів. Як на мене Іру можна назвати найкращим поетичним відкриттям і вибухом цього форуму.

Вдалось щиро посміятися під автора славного тексту «Як романтично пахне ковбаса...», який виступив в рамках презентації проекту «Вакації» (Тернопіль). Хлопчина вмів «саркастичне слівце вставити куди слід». В нього переважали злободенні алкоголічні теми («...на рожеві змінились кольори, /але контури визначить важко.») та короткі форми (вкотре переконались, що «розмір має значення»).

Форум видавців. День другий

З роботи якнайхутчіше хотілось тікати, бо було відчуття, що там, на форумі, щось відбувається без тебе. І воно відбувалось-таки, вирувало, переміщувались місцями і зникали з лиця землі заходи, зазначені у програмі, роздрукованій ще зо тиждень тому. Я потрапила на семінар про Пауля Целяна, який, виявилось, проводився виключно німецькою, без перекладу. Шкода, що це не було зазначено, але файно, що за ті кілька хвилин перебування у просторі дії незнайомої мови, мені вдалося отримати україномовну книжку про той таки семінар (Червінь/пишу набіло/червінь. Тексти Фестивалю австрійської літератури в Україні), яка трохи компенсувала цю мовну прикрість і додала радості.

Наступним заходом, на який мені пощастило втрапили, була відеопозія Катерини Бабкіної та Сергія Гвоздика. Ряд відеокліпів на тексти Ірини Шувалової, Катерини Бабкіної, Богдана-Олега Горобчика та Олега Коцарева у супроводі музичних тем групи „Сеанс 11” (декотрі пісні були записані іще з Жураківським) був першим ковтком свіжого повітря. Тут все було на своїх місцях: вино на скляному столику, зрозуміла мова, темрява, фонові треки, які проймають і переповнюють тремом, і візуальне зображення, правильне, доречне, відповідне. Словом, було неочікувано красиво. Навіть тексти людей, які я зазвичай не дуже люблю, зробились прийнятними. Потім автори прочитали під таку ж музику наживо по декілька текстів, і ми мали змогу порівняти те, якими Катя з Сергієм побачили їхні вірші і те, як молоді поети бачать і презентують себе самі. Хоча темрява й музика, сама атмосфера уже була створена і все сприймалось під її призмою... Хотілося тільки дякувати.

Поезія Остапа Сливинського із 18-хвилинним фільмом «Безтілесні коханці» Наталки Ільчук поруч із приємним сюпризом Бабкіної, яка, вочевидь, багато навчилась за попередній рік, була особисто для мене розчаруванням. І не лише тому, що мені не подобається неримована поезія, скажім, Горобчука і Коцарева мені теж буває важко читати. Тут було інше: дивна режисура з мішаниною різних стилів, несумісних між собою. Хороші моменти якось нівелювалися, з них якось позіслизали акценти.

Ще я дуже тішусь, що вдалось відвідати вечір Маріанни Кіяновської, який модерував Юрко Кучерявий. Він надуживав словом «натуральна» стосовна Маріанни, помітно надуживав, але це направду було найперше слово, яке спадало на думку. Вона у своєму швидкому і не вельми голосному читанні була справжня. Самі емоції, вийняті з жіночого знервованого напівшепоту, які не можна було приховати, які висувалися на передній план, хоча, мабуть, і не поступались раціональному (палімпсестність тексту, багатошаровість і відсилання до інших творів класичної літератури, зокрема, в епіграфах, трохи кітчу, забавляння ритомом, відшукання відповідної мови, щоб передати ту чи іншу емоцію, вийняту із чужого (і скрізь страх плагіату) твору). Вона була у своєму читанні чудова. Здавалось, от-от заплаче. Вона переймала.

Львів, день перший. Снобізм.

День перший. Розкачка.

"Місто це дощове" - співала про Львів колись одна моя знайомка - і от правда: рештки вражень залило.

Втім, наскільки вдалося зрозуміти, мої записи з місця подій будуть типовими записками сноба - а як ще може писати людина, що виросла у місті, одному з небагатьох у Європі, де воду можна пити прямо з-під крану?

Отже, програма першого дня - це розкачка. Позначив два заходи, на обидва не потрапив, зрештою опинився коло палацу Потоцьких з метою побачити зірок.

Червоної доріжки поруч не виявилось, і попервах побачити вдалось небагато: на підходах мене зустрів патлатий Барліг, що кудись пристрасно поспішав, а вже коло самого палацу розгледів традиційних братів Капранових, а коло них ще Фінкельштейна. Якийсь час так воно і було. Тобто - обличчя, обличчя, ноги, руки, тіла - а зоряності кіт наплакав.

Потім пройшов кудись вдаль Бриних. Це був ніби сигнал: тут-таки посипалися в різних напрямках, як зорі з очей, зірки книжково-літературного, е... небосхилу (планетарію?). Якщо називати в приблизному порядку появи коло виходу для людей з бейджиками, то я побачив Захарченків, традиційно, з немовлям, Мирослава Поповича, Куркова, Грішаню Семенчука, улюблену свою письменницю Галину Пагутяк, Савку, сина відомого шістдесятника, знову Захарченків, Романенко, якого я бачив іще зранку і от, бачу інколи зараз (буває), Маринку, Лору. Навіть не знаю, може, пам'ять підвела. А може навіть, одурила.

Подзвонив собутильніку свому, Паші. Він каже, буде завтра. Ну, це нормально. Питає мене - там наші чуваків бачив? Хм. Я прокрутив у голові список (див. вище), і відповів щось на кшталт "ну, якщо Захарченків вважати за чуваків...".
А, були ще Ксенія з Кукулою.

Десь тут уже славетний Сашко Ушкалов, але практично не виходив на люди.
Культуртрегера ніби теж бачили, але хто - не пригадаю.
Остап (так його звуть?) теж стояв, потім пішов кудись.

Повз мене, який сховався від дощу, пройшов під парасолею Ян Чайковський - але навряд чи він би впізнав мене, навіть якби йому сказали як мене звуть і показали фотографії, на яких ми поруч.

Тепер кілька слів про Львів. Місцями поритий, місцями покоцаний. Приязне в цілому місто.
З водою тут як завжди, але, наскільки зрозуміло, це ще нікого не зупиняло.
Я навіть побачив місце, в якому дорогоцінну вологу відводять від будинків чесних громадян.

Отак от.

З дівчатами у Львові напряжонка. Не те, щоби навіть з дівчатами, скільки з їх привабливістю для ока. Є, але так мало, що, побачивши чарівну супутницю Семенчука, я першим ділом вирішив, що він відхопив собі єдину красуню на цих теренах. Заявляю це з усією відповідальністю старого педофіла.

Ну, а потім - потім пішов дощ.