Форум видавців

Раді повідомити вам про наступну подію і запросити вас до участі.



Під час травневих свят цього року у Львові відбудеться виставковий проект «Арт-книга. Версія для дітей». Він проводитиметься в рамках Третього спеціалізованого дитячого книжкового ярмарку «Форум видавців - дітям» (7-9 травня) і сприятиме популяризації в суспільстві книги художника як мистецького об’єкту.

Для участі в проекті необхідно представити авторську книгу на дитячу тематику, так звану artists’ book, livre d’artiste або книгу художника. Вибір друкованих технік і матеріалів, об’єму і конструкції книг повністю надається на розсуд художників.Концепція виставки передбачає те, що головними арт-об"єктами мають бути книги, створені власноруч (надруковані, зшиті, склеєні - неважливо, лише б була цікава ідея), щоб діти могли їх розглянути вже в, так би мовити, „готовому" вигляді, потримати, погортати. Вже готові книги художників мають бути на середину-кінець квітня.Виставка проходитиме в три дні, протягом Форуму, з 7 по 9 травня. Доставку творів з Києва ми забезпечуємо. Власне, в Київ можлива і міграція цієї ж виставки (на київський форум, вже не дитячий), який відбудеться 28-31 травня.


Дана виставка – це чудова нагода для молодих майстрів презентувати свої роботи на розгляд зацікавленої аудиторії – представників різних видавництв, ознайомити зі своїми творами широку публіку.

Також протягом трьох днів дитячого книжкового ярмарку планується проведення художниками майстер-класів для дітей.

Прохання тих, хто зацікавлений взяти участь в цьому проекті, надсилати листи зі своїми контактними даними та фотографіями робіт зі свого творчого доробку (ілюстрації до дитячих творів, авторські книги) на адресу: forum.bookarts@gmail.com . Якщо у вас виникнуть питання, звертайтеся також за цією адресою.


До речі, ми продовжуємо приймати заявки. Якщо хтось із Ваших друзів та знайомих зацікавлений взяти участь у виставці і не встиг надіслати заявку – заохочуйте їх)
З повагою,

Форум видавців


Любов до книг нас об’єднує

Усе колись закінчується // Юдит Герман

Ось, вчора вже остаточно минув сьогорічний Форум видавців у Львові. Тепер залишається видихати, впорядковувати враження. Комусь - перебирати книжки. Комусь - рахувати збитки. Словом, усе було чудово.
Ідея писати щоденник форуму виявилась цього разу трохи невдалою - рух захопив настільки, що дістатися до клавіатури і, найголовніше, знайти час на те, щоби якось викласти враження в письмовій формі - їх було багато, тих вражень, і вони, подібно до потопу, заповнювали час і простір неупинно.
Можливо, ще буде колись реалізованою така значно більш снобська форма ведення, коли автор переходитиме із заходу до кав'ярні і неквапом буде "висвітлювати", однак - не тепер.
Тепер уже я просто спробую поділитися найглибшими власними враженнями.
Програма Форуму завжи досить щільна - а треба ще встигнути поїсти, якось порятуватися то від мряки, яка панувала у місті зо дві доби, то від холоду, який запопав гостей міста у розпалі враженнєтворення - і треба ще встигнути побувати там, де цікаво. І починається цікава гра в приорітети, тому що "я піду на один захід" означає одночасно "я не піду на всі інші, що відбуваються у цей же час".

За 20 хвилин я добіг до Опери, а далі? Я не дуже орієнтуюся у Львові, направду, і готовий гуляти містом насамперед із тим, хто знає не тільки як блукати навмання, але і як вийти до точки Б з точки А, де би ті точки не знаходились. Іще хвилин 15, і я таки знаходжу потрібне місце - театр Курбаса, в такому завулочкові, що якби я не повернув туди випадково, ще довго блукав би з усіх довкола нього можливих до блукання сторін. В цей час мрячить, і попри те, що в руках у мене - випозичена, дитяча по суті парасолька - тільки голова і плечі можуть видатися сухими. Ноги змокли безнадійно: кросівки можна було б викручувати, знизу до колін штані не мокрі, а дуже, як серветки, вологі. Все це мокре й холодне, і воно торкається мого тіла, замість захищати від холоду і вологи.
Я прийшов сюди на, як зазначено було в онлайновій програмі, зустріч із Лінор Горалик. Це, як і більшість іменитих авторів на Форумі, скоріше не мій автор, але там, де я багато читаю (у френдфіді), що пишуть люди, яким я довіряю, говорилося про - а отже. Вчергове дивлюсь на годинник, в принципі, часу ще більш-менш достатньо. Але навкруги відбувається щось подивугідне. Як я собі уявляю, Горалик - це авторка російська, тож цілком логічно було би чути довкіл російську мову, натомість з'являється мова німецька - вперше вона зринає з уст чоловіка, який пізніше виявиться Юрком Прохаськом. Тарас Прохасько, що нагадує мені одного з музикантів "Пропалої Грамоти", теж стоїть тут - теж дивно, він, як і Горалик, не мій автор, може навіть і більше, але з якого дива йому іти на подібний захід. Я потроху переходжу в зал. Німецької більшає, і жахливі здогади починають мучити мене. З'являється аудиторія - по-різному відомі і невідомі люди, яких я переважно не знаю. Приходить Таня Савченко - дуже своєрідна і від того по своєму прекрасна авторка із Запоріжжя - це перше лице, побачивши яке я справді радію. Я вже знаю, що скоірше за все це черговий колапс всесвіту, і дедалі ясніше стає - жодної Горалик. Це - тандем-читання двох авторів - однієї жінки, Юдит Герман, з Німеччини, і одного чоловіка, Тараса Прохаська, з України. Ще, звісно, там перекладачі, і модератор. Але це вже деталі.
Я хочу трохи розказати про Юдит Герман. Насправді - жодних біографічних даних (хіба подивитися на листівку з Форуму - це якщо мені, і зробити пару рухів у браузері - це вам). Я не читав її творів. І не певен, що колись зможу дійти до того, щоби їх читати, просто тому, що книг - їх завжди так багато...
От ця жінка, вспокоєна вже, не молода і буйна, і здається, так було завжди, хоча з усього - не так; узяти хоча би репліку про те, що років зо два вона вже зовсім не курить, а раніше доходило до 60 цигарок на день ("три пачки, думаю я, три пачки!.. це ж треба щонайменше мати цигарку кожні 15 хвилин, певно"). І цей спокійний голос. І цей погляд під час читання, спрямований на друкований текст, і водночас - кудись всередину себе. І німецька, яка, знаєте, часто викликає враження різкої і ніби рваної, вона ллється, і стає зрозуміло, що вона завжди так - тече - і все хочеться її вивчити, не знаю, наскільки запізно, але я хочу якось більше наблизитись.

Прохасько - безумовно, дуже енергетично потужний чувак, але, менше з тим, так само навряд чи я його відданий читач, ну, так уже сталось, що більше стає зрозуміло, наскільки багато ми не прочитаємо, то більше хочеться прочитати того, до чого руки не дійшли ще в школі-університеті.

У мене є фото з того вечора (скоро мені набридло носити за собою камеру, ці, знаєте, дощі), але воно у апараті, а батарейки сіли, тож спробую показати вам її по-львівськи у наступних постах. А поки - ось таке фото з мережі.

Ну, і хто розуміє російську, ось іще кілька слів.

Форум, який не закінчується ніколи

Вчора потрапив на 2 акції і зустрівся з друзями.
Программа - непрозора: подивився в інтернеті, вирішив сходити на Лінор Горалік.
Прийшов - а там Юдит Герман і Прохасько. Які теж є в програмі, але іншій. Такі справи. Почув рівну "інтонацію без інтонування" німецької авторки. Легко вони балакають. Легко і швидко. А коли Прохасько зачитав переклад фрагменту, який читано було незнаною мені мовою - я знову захотів учити німецьку. Прекрасний текст.

Прохасько, за його словами, пише несистематично, переважно вночі, коли ніхто не заважає, по кілька годин. Герман, за її словами, мріяла би писати вночі ("це так романтично"), але пише зранку до обіду, маленькими фрагментами, які розбудовуються з деталі.

Із "Західного Фронту" мене забрав Паша, і ми виринули тільки на джазовому виступі, від якого залишились, чесно кажучи, не в захваті. Стандарти і незрозумілий вокал.

Сьогодні підемо читати в "Порохову Вежу". Я забув свій блокнот із текстами у Донецьку, я казав?

Зірок стає все більше. Бачив от, Завадського.

Мала кількість літер свідчить про потужні враження.

Львів 2. Дзвінки.

Собутильнічкі!
Остаточно я прокинувся тоді, коли почув у слухавці голос Діми Лазуткіна, який з неабиякою гордістю повідомив, що він - де би ви думали? - У ЛЬВОВІ!

І Коцарев з ним. І Горобчук. І Паша має з'явитися - причому Паша хлопець запаслівий, приїде зі своєю дівчиною (із самого Києва везе).
Вони оце похавають, отримають БЕЙЖДИКИ - і може навіть, ми зустрінемося.

Оселились вони в мітичному гуртожитку на Тиктора.

Я теж збираюся поїсти, тож піду, поїм.

До речі, якось не одразу пригадав. Учора бачив Луценка. Він вийшов із палацу Потоцьких, сфотографувався з якимось гопником на телефон (чи навпаки?) і нареченою (тією самою, що на вчорашній фотці коло Капранових), і зник у напрямку, прямо протилежному до того, яким рухався Бриних. Це знак?

15 форум видавців. Урочисте відкриття

Форум - то скупчення як молодих і, на їх суб’єктивну думку, уже геніальних, так і поважного віку, так би мовити зі стажем зірковості, поетів та письменників. Вершиною пафосу вчора виявилося урочисте відкриття 15 Форуму видавців у Львові, яке відбулося у помпезному залі оперного. Мені цілий час хотілося сфотографувати люстру. Вона, незважаючи на свою розцяцькованість, довгий час залишалася там єдиним предметом, який викликав симпатію, можливо, викликану тим, що я сиділа близько до неї, на балконі. Після кількох промов, де пропонувалось, щоб книжки залишились джерелом вічних цінностей, «а нафта й газ залишились енергоносіями», вже не на жарт хотілося тікати, але організатори розбавили, на щастя, такі виступи поважних осіб незлим джазом. А потім на сцені з’явився Роман Віктюк у червоній маринарці (сюди це слово найбільше пасує, бо дійство відбувалося на тлі корабля (...і ще кругом по сцені були розкидані малі кораблі навколо великого одного) і точилося довкола морських алюзій). Пан Віктюк, власне, й був режисером цього дійства. Перед виходом на сцену його божественно оголосили церковним співом, не забувавши при цього назвати «найкращим режисером сучасності». Пані президент форуму виходила на сцену у його супроводі і навіть трохи покружляла у танці із таким поважним капітаном. А далі, звісно, були нагородження переможців цьогорічного форуму, квіти, подарунки, майже зворушлива промова презента форуму з поіменним згадуванням усіх, хто працював над організацію, включаючи менеджерів та бухгалтерів. Була й хвилина мовчання, присвячена Пако, перервана жвавим забалакуванням пані президент до Віктюка-капітана. Була поп-співачки у вечоровій сукні із спеціально допасованою піснею про книжки, були віршики зі шкільної програми і проголошення книг морською глибиною. А ще була свиня, велика, чорнява, яка наприкінці дійства вшанувала своєю присутністю сцену і слухалася пана Віктюка наче навіть більше, ніж свою господиню. Вочевидь, режисер за свою довгу кар’єру уже встиг навчитись як слід як підкладати свиней (програма урочистого дійства мала бути для всіх сюрпризом), так і працюти зі свинями.