Книжка року від Бі-бі-сі, Кафка-кічмен та інше

«Книжка року» - «Молоко з кров'ю»

http://www.telekritika.ua/news/2008-12-21/42795

"У конкурсі читацьких рецензій, який Бі-бі-сі проводить у рамках щорічного конкурсу «Книжка року», перемогла харків'янка Тетяна Трофименко, повідомляє «ПіК України».
Рецензія Тетяни Трофименко на книгу Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» визнана найкращою серед сорока інших рецензій, які брали участь у конкурсі.
Церемонія нагородження переможців пройшла в одному з книжкових магазинів столиці. Приз від Бі-бі-сі - цінна ручка для автора.
Нагадаємо, переможцем основного конкурсу «Книжка року» став твір Люко Дашвар (Ірини Чернової) «Молоко з кров'ю»."

Її роман "Cело не люди" можна знайти отут: http://translitera.livejournal.com/34808.html?mode=reply

Ольга Купріян : Книжка року Бі-Бі-Сі 2008: ліміт довіри вичерпано

http://www.litakcent.com/index.php?id=1128
"Ще кілька таких конкурсів – і потреба в них відпаде взагалі: основна маса письменників рівнятиметься на Люко Дашвар із її «неймовірними коханнями», а поодинокі купки авторів утворять опозиційне спілку на зразок «Ланки» або ВАПЛІТЕ у 20-х роках і творитиме «справжню» літературу, орієнтуючись на своє літераторське відчуття, а не на очікування «звичайних» читачів і вибір експертів-непрофесіоналів. Нам кинули дешеву цукерку, загорнену в обкладинку Бі-Бі-Сі, й сказали, що це – найкраще, що пишуть в Україні. І що можна подумати, прочитавши це «найкраще»? Що справи в українській літературі ще більш кепські, ніж про це кажуть."

Олександр Пронкевич : Кафка-кічмен

http://www.litakcent.com/?id=1146

"Не можна сказати, що сучасні пересічні пражани пишаються тим фактом, що їхнє місто дало світові Франца Кафку. Його слава, яка значно перебільшує відомість місцевих письменників, явно не дає чехам спокою. Показовою в цьому плані була розмова з одним із місцевих інтелігентів, який супроводжував нашу групу. На запитання про кафкіанські місця у Празі він з погано прихованим роздратуванням (знову ці іноземці питають про цього австро-угорського єврея, начебто наших чеських літераторів немає!) відповів:
«Так! Писали ми у школі твір про його «Замок», але наш Грабал виражає абсурд знвчно тонше!». Кафку не згадують і під час відвідування знаменитого єврейського кварталу, де розташований годинник, стрілки якого ідуть навспак і про якого писав Г.Аполлінер у своїй «Зоні»."

«Біла книга кохання»: «Я так я так я так я так тебе тебе…»
http://titka-vitka.livejournal.com/133384.html?#cutid1

“Кохання, в тому числі його тілесний аспект, – почуття, глибоко притаманне українцям. Настільки глибоко, що говорити про нього в поезії українці навчилися щойно у ХХ столітті. Принаймні, це стверджують упорядники антології української еротичної поезії «Біла книга кохання» Іван Лучук та Вікторія Стах.”
“Вочевидь, закоріненість бурлеску в українській свідомості не здолають жодні новітні естетичні системи – уникаючи зайвого пафосу й, відповідно, фальшу, наш читач віддасть перевагу «сороміцькому сюжету» і короткому влучному образу перед розлогими манірними описами. Такому, як, скажімо, «Обірваний жіночий сонет про кохання» Юрка Позаяка:
Ти увійшов у мене наче спис

Й обвис…”

Оксана Максимчук: тонкий, мов пелюстка, світ
З передмови Костя Москальця до нової збірки віршів Оксани Максимчук "Лови" (Київ, "Смолоскип", 2008)
http://k-moskalets.narod.ru/krytyka/maksymchuk_peredmova.htm

Читаючи поезії Оксани Максимчук, ми не можемо не зауважити, як дивно міниться її образ – і самозображення. Бо спочатку перед нами дедалі виразніше постає стримана мудра красуня, якій найбільше відповідає платонівський архетип Діотими, сувора і прохолодна жриця Традиції, в обрисах і жестах котрої вгадуються всі століття, перейдені культурою, весь досвід буття людиною sacrum загалом – і розумною жінкою зокрема. А потім випурхує іпостась абсолютно несподівана – цибате розпаленіле дівчисько, яке щосили розгойдується на гойдалці або, охоплене просто таки гайдеґерівським жахом, звертається за допомогою до Раїси Максимівни Горбачової, куштує мамині помади і терпляче приручає напрочуд вредне «воно», що мешкає в мушлі.

Анна Багряна. Етимологія крові

http://te34.livejournal.com/354268.html

«Смерть – це так само природньо, як і народження… Ми не зникаємо, якщо наша кров переходить в інших» (с. 153).

Письменниця Поваляєва стала... бомжем
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=70492

““Просто неба” – звична “прописка” для безпритульних. А з 2008 року – це ще й назва вуличного журналу, створеного для того, аби їм допомогти. Придбавши “Просто неба” на вулиці у бездомного, можна не лише дізнатися про їхнє життя та позбутися деяких стереотипів, а й допомогти їм морально та фінансово. Безпритульний заробляє половину від ціни журналу, який коштує 4 гривні. Для людини, що живе зі збирання пляшок, макулатури та милостині, – це суттєві гроші...”

Google Reader, або звільнення від френдострічки

Час статичних "домашніх сторінок" безповоротно минув. Більшість "сайтів" - це автоматизовані системи публікації контенту: текстів, зображень, відео тощо.

Тепер можна не думати, як виглядає код, зосереджуючись на тому, що ж, власне, розповісти своїй уважній аудиторії.

Історично склалося так, що на теренах колишнього СРСР найбільшої популярності здобула комунікаційна платформа під назвою "Живий Журнал": вона якраз дозволяє читати всіх, кого цікаво, з однієї сторінки - сторінки "друзів", яка генерується автоматично під кожного користувача. Тобто, заходити на кожен цікавий жж не обов'язково - можна просто один раз додати улюбленого автора до списку "друзів", і по всьому.

Отже, якась прихована система оформлює наш зміст, і може, при бажанні, відстежувати оновлення в змістовому потоці, який генерують інші (люди чи роботи).
З жж проблема одна - читати можна тільки інші жж. Теоретично, можна імпортувати оновлення з будь-якого сайту, який має спеціальне посилання на потік - rss або atom, але на практиці для цього треба докласти забагато зусиль, тому подібні "імплантації" відбуваються переважно через бажання інших транслювати себе в жж.
А не через бажання читати це.

Гугль-рідер пропронує якраз зробити френд-стрічку з будь-яких сайтів. Ну, не з будь-яких, а з тих, на які можна підписатися. Наприклад, можна підписатися на "Трансліт" (і не треба буде клікати по лінку в живожурнальній френдострічці щоразу), і не можна - на "Літакцент" (тому що у них немає рсс).

На малюночку згори показано, як виглядає типовий інтерфейс служби.
Ліворуч - навігаційна панелька й інструментарій, в основній колонці - те, що читаємо.
Підписки можна сортувати за тегами (читай - групами), можна, переглянувши назви оновлень, натиснути кнопочку "позначити все як прочитане", можна поділитися цікавим із друзями, а головне - дуже легко додати нову підписку.

Ви, напевно, бачили таку іконку:
Це і є знак до того, що на оновлення можна підписатися.

Ліворуч в рідері знаходиться магічний напис "Add a subscription". Варто тицьнути, й випаде форма для вводу лінку. Для деяких сайтів можна ввести саму адресу (наприклад, гуглівські блоги, і зрештою, все, де потік оновлень знаходиться за першим слешем), для деяких - скопіювати посилання на рсс (знаходиться під оцим значком, що його намальовано вище).

Із жж вічна проблема, але вона вирішується :)
Адреса потоку оновлень знаходиться приблизно таким чином: http://user.livejournal.com/data/rss (в принципі, можна замінити на атом, працює).

Крім того, що рсс-рідери (є ще й інші онлайнові (треба реєструватися) і десктопні (треба інсталити) читалки) дозволяють вам отримувати новини звідусіль, а не тільки з жж, є гарантія, що ви не пропустите жодного запису.
Тобто, френдстрічку ніхто не відміняв. Але ви можете поїхати на місяць в Стамбул, захворіти, мати 1000 френдів, і подібні сервіси допомагають позбутися тягомотних рейдів на усі цікаві вам сайти. Все буде лежати на "абонентській скрині".

Для тих, у кого є екаунт на будь-якому із сервісів Гугля, пощастило - швидкість стартової реєстрації й налаштувань залежатимуть хіба від вашого провайдера. Тим, хто користується іншою, скажімо, поштою, все одно раджу зазирнути "до черева монстра" - там цікаво.

Насамкінець, лінки з теми:

• Що таке рсс? на українській блогосфері.
• Розповідь про рсс на радіо свобода.
• Топ-5 онлайн-сервісів для читання рсс (англійською мовою, але зі слайдами, пардон, картинками й посиланнями на ці самі ресурси)
• Рсс-рідер: программа для читання оновлень. (не пробував, не знаю)
• Програми для роботи з рсс і підкастами.(безкоштовні)

Сподіваюся, цей матеріал принесе комусь користь.

А у нашому селі (знову обкладинки)

Я не готовий говорити про будь-який власний "рейтинг" оформлення книг - у мене його немає. Тому поділюся хіба деякими думками з приводу.

Культура оформлення книги (серії книг, книг видавництва в цілому) складається не одразу. Здається, що потрібно не менш як років із 25, тобто трохи більше, ніж минуло із часу проголошення незалежності. Плюс нові технології й можливості. І дуже багато різних факторів. Тому наша індустрія оформлення перебуває в якомусь, я би сказав, непевному стані. Якщо подивитися в цілому - обкладинки наших книг "стрибають між крапельками", не втримуючись в академічному стилі (а як же, треба щоби книга виглядала сучасною й привабливою) і не вдаючись до надто ризикованих авангардних спроб (кажуть, що занадто, то не здраво).
Втім, не без винятків.

Передивившись досить багато різних книг, можу сказати, що уваги й поваги заслуговують:
видання "Критики" (в цілому, а зокрема можна сказати про "Нарис ... історії України" Наталі Яковенко, художник Андрій Вишневський, 2006 рік, і "Смаки Раю" Шивельбуша, обкладинка Ярослава Гаврилюка, 2007 рік); Гугль про цих людей нічого толком мені не сказав;
красиві книжки робить "Літопис" - і мої безумові й позарейтингові фаворити - Романа Романишин та Андрій Лесів (їхню обкладинку до енциклопедичного словника зі світової історії ХХ століття разом із самим словником видано 2008 року, тож це і є та сама "бест оф зе бест" року; це справді обкладинка, від якої я в захваті; а друга їхня ж - до "Останніх Історій" Ольги Токарчук, вийшла роком раніше)


Обкладинка стронговського до Буковські - дійсно, виконана професійно (тут у мене є буквально чи не одна, ну максимум, дві репліки, але більшість на таке ніколи не зважить, правда, тож нехай вони залишаться мені), але, признаюся, вона мене не чіпляє:


Все інше, здається, згадували в різних блогах (разом зі стронговським, але тут для мене важливо було зафіксувати свою позицію - так, я в курсі і не проти, але мене особисто не чіпляє, так може бути з будь-якою річчю в будь-чиїй рецепції, правда ж? - і це стосується більшості книжок, які відзначили "за картинки")

Із моїх обкладинок найбільша (власне, цілковито, абсолютно, повністю) моя - це обкладинка до книги Барбари Редінг, але вона вийшла запізно для того, щоби потрапити комусь на очі.
Я, скоритавшись із нагоди, покажу перший драфт (хто бачив видану книжку, посміхніться):


А взагалі, варто поглянути на картинку з попереднього поста, щоби зрозуміти: ми тільки на початку шляху (тому й рейтинги в нашому випадку - це пусте).

Ну і так, між нами, мені подобається нова пінгвінівська серія. Щось є в ній таке.

Обкладинки їхніх книг

Ось, буквально щойно знайшовся іще один огляд книжкових обкладинок за минулий рік, автори якого підходили до питання досить суб'єктивно, і вийшло дуже цікаво: Most Coveted Covers
Це навіть не огляд, за великим рахунком: просто люди, що ходять мережею, підбирали те, що їх приваблювало.
Посилання ведуть як правило, на Амазон. У нас такого поки нема (і не дуже ясно, коли буде).
Я підписався на оновлення сайту — комусь взагалі розповісти, як це робиться? (бо питали кілька разів) — цілісного враження ще немає.

Днями, якщо встигну, розповім про свої обкладинкові враження (рейтингу не чекайте, все вже зроблено до нас, що радує).

Про Jazz Bez та перекладацьку стратегію Андруховича

Завершився Jazz Bez

http://community.livejournal.com/dzyga_in_lviv/27781.html?mode=reply

"Юрій Яремчук грався з духовими. Крім саксофону в його арсеналі опинилися з десяток свистків, тріщалок і подібного дріб’язку, причому він умудрявся дути одночасно в два інструменти. Гітарист Енцо Рокко просто впадав в транс сам від себе настільки, що часом аж страшно ставало – чи точно з ним все в порядку? Закинута голова, закочені очі, напружене тіло – і тільки пальці швидко-швидко бігають по грифу, лиш час від часу торкаючись струн... Коли бракувало пальців, він також підключав до справи свистки, які пхав собі до носа й так висвистував. Контрабасист Adam Stodolski продемонстрував еротично-екстатичний танець „я і мій контрабас”, то гладячи струни, то смикаючи їх, заледь не рвучи, смичком і щипком, щокою притискаючись до грифу, крутячи свій інструмент, кружляючи навколо нього... Ударник тримав палички не за кінець, а посередині, витискаючи з барабанної установки щось схоже на тривожне шепотіння, яке раз-по-раз змінювалося різкими ударами, здавалось, прямо по мозку... У всьому дійстві було щось несказанно еротичне, і разом з тим огидне – як демонстрація ніжного тіла музи, вже препарованого для анатомічного театру."

Фото Костянтина Смолянінова

Фотозвіт фестивалю “Нова абетка»

http://picasaweb.google.com/comandante.aligieri/Novaabetka#

http://translitera.livejournal.com/33622.html

"Львівські шанувальники літератури відзначали найвдаліші місця схвальними вигуками і сміхом, винагороджуючи улюблених авторів гучними оплесками. Глядацький захват викликали виступи Наталки Проців і Вано Крюґера з Києва, Володимира Вакуленка зі Львова та Грицька Семенчука з Хмельницького. Вікторія Черняхівська попросила публіку загадувати числа і читала вірші, надруковані в її збірці на сторінках з відповідними номерами. А наприкінці виступу Павла Коробчука серед публіки виникла навіть жвава дискусія щодо сексуальної орієнтації героїв прочитаного вірша – молодих письменників."

Вечір Черняхівської у фото

http://selfhiker.livejournal.com/603352.html

Коломієць Л. Новий український "Гамлет": перекладацька стратегія Ю. Андруховича
http://shakespeare.zp.ua/texts.item.64/

“Тож і розглядати цей переклад вочевидь треба не з позицій герменевтичної самокроекції перекладача на творчу діяльність автора, а радше як пересотворення оригіналу, зразок феноменологічної довільності в поводженні з класичним текстом, його інтерпретації з виразною настановою на розмовну культуру живого сучасника. Переклад декларативно (навіть агресивно: через засилля брутальної лексики) популістський, розрахований на масовий сценічний перегляд. І розцінювати його треба не стільки як мистецьку, скільки передусім як громадську акцію Андруховича, якою письменник потверджує – беручись до перекладу суспільно значимого й культурно знакового твору – суспільно-культурну цінність літератури, що ставиться під сумнів і профанується ним в оригінальній творчості. Отже, Андруховичів «Гамлет» вартий уваги як «постмодерністський жест» письменника, як літературна провокація і громадська акція, хоч не менш важливим залишається його уважне прочитання в аспекті зіставлення з оригіналом, адже передовсім маємо справу з перекладом, тобто метатвором, головне завдання якого полягає в передачі домінантних рис першотвору в іншокультурному середовищі.”
“Яскравими ілюстраціями літературних ремінісценцій є, зокрема (…):
Король
[…] As ’ twere with a defeated joy , / With an auspicious , and a dropping eye … ( 1050). – […] Обнялися / З журбою радість , усміх і сльоза... – Внутрішньолітературна ремінісценція з відомої поезії Олександра Олеся, що починається рядком “З журбою радість обнялась...”
Гамлет
Marry, this is miching malhecho; it means mischief (1074) . – Це така сценка під назвою “Підступність без любові, або Злочин без кари” . – Міжлітературні ремінісценції з драми Фр. Шиллера за назвою “Підступність і любов” та роману Ф. Достоєвського за назвою “Злочин і кара”.
Гамлет
We shall obey , were she ten times our mother (1076). – Слухаю й корюся – навіть якби вона була мені матір’ю десять разів. – Міжлітературна ремінісценція зі східної народної казки про лампу Аладіна (слова Джина). "

Іменники у множині: повість Ірини Цілик "Післявчора"
http://pani-grunia.livejournal.com/265436.html

«Накопичення іменників у множині – спосіб мислення головної героїні, вони не сплітаються в певні сюжети, не тягнуть за собою нитку історії, вони – як рефлекторний рух інфузорії на подразнення. Париж – круасани, вино, сир, Лувр. Москва – холод, агресія, чужина. Улюблена пора героїні - осінь. Чим Кіра потенційно може бути цікавою як майбутній режисер – цього ми на сторінках повісті не знайдемо. Випадково сподобалася викладачеві, випадково отримала високі оцінки при вступі, а згодом випадково опинилася в Парижі в якості асистента компанії. Кіра репрезентує покоління молодих людей, які працюють за ненормованим графіком, часом – надто виснажливо, ставлячись до професії як до ремесла. Вони сприймають своє життя як виживання, існують в очікуванні бонуса, але за каноном літературного патріотизму завжди повертаються на батьківщину. Бо як же без милих і сентиментальних дрібниць із власної коробочки.»
«Авторська оповідь балансує між філіжанками, цинамоном і майтками з одного боку – і шмотками, йадом, "наружкою" і катишками – з іншого. Втім, Цілик продовжує намацувати способи передачі живого мовлення у тексті, адекватні сучасним мовним реаліям. Вона використовує чесний підхід: одні персонажі розмовляють російською, інші – українською.»

Андрій Любка: поет бігу
http://bookvoid.com.ua/reviews/books/2008/12/09/094338.html

"Якби мене попросили порівняти з чимось поезію Андрія Любки, то перше, що мені спало б на гадку, – це, певно, серцебиття людини, що біжить.
Тут ідеться не так про біг спринтерський або марафонський, це також не джоґінґ, і не паркурні викрутаси. Андрій Любка мені нагадує Фореста Гампа, який біг природньо і невимушено, Фореста Гампа, який встиг пробігти цілий світ тільки зі своєї власної іманентної потреби і здобути багатьох послідовників."

Огляд книжкових інтернет-магазинів
http://translitera.livejournal.com/33519.html?#cutid1

Український Флікр: офлайнова виставка

Не так багато часу і лишилось, ви сходіть — бо я був ще 2-го числа, а розповідаю оце аж зараз.
В Києві відбувається виставка учасників групи «Український Флікер»
Флікр — відомий сервіс соціального фотохостингу, збирає активістів, професіоналів і аматорів фотографії з усього світу.

Крім індивідуальних фотоблогів на флікрі існує ціла купа груп, організованих за тематичним або територіальним принципом. Останнім керується й група «Український Флікер», об'єднуючи в своєму складі українців які живуть в Україні та поза її межами. Вони спілкуються різними мовами, але головною залишається мова фотографії.

Виставка готувалася довго. Колегіальний відбір, обговорення… і ось тепер кожен, кому цікаво, може завітати у невеличке приміщення коло Арсеналу (там поруч іще Гоголь-фест відбувався колись), щоби оглянути невелику ошатну експозицію, роботи якої напрочуд, я би сказав, душевні. Більшість робіт можна замовити й купити за досить помірною ціною.

Дискусія, присвячена виставці, в групі (з посиланнями на фото- та відеоматеріали). Там само ви зможете прочитати точну адресу та час роботи виставки.
Фотоальбом виставки.

Вона відбуватиметься до 30 числа, сходіть. Буде приємно :)

Прокіно

Оскільки блоггери переважно дублюють ті чі інші новини, зробимо це й ми.
Із сервіса friendfeed я потрапив на сторіночку "Експеримент.ру", яка розповідає про цілу купу цікавих речей, власне, я завітав туди предметно - там розповідають про цікавий кіноексперимент: фільм, над яким працює команда не знайомих і віддалених одне від одного людей. Кожен може стати учасником, для цього потрібно зайти (ясна річ, на сайт) за адресою: http://uthemovie.com/ а далі - зареєструватися тощо.

Роботу над проектом розпочато не так і давно, однак, будемо вірити, що все вийде. Головне, аби координатори не підвели (це моя особисто думка)

Ну а завдяки жж я довідався про анімаційний фільм, зроблений з допомогою безкоштовної програми для тривимірного моделювання "Блендер" і так само безкоштовний для завантаження. Навіть українські субтитри є.
Ось про що я: http://orange.blender.org/

Про Мері Попінс, "Стежку вздовж трави" і день народження Миколи Хвильового

13 грудня vydelka святкує день народження Миколи Хвильового!
"Ми як культурний портал маємо зробити гідне і небанальне вшанування пам'яті іводночас свято - свято Миколи Хвильового. По-перше, ми спробуємо відтворити творчий вечір ВАПЛІТЕ в ролях - це будеголовною частиною дійства. Друга частина - читання творів Хвильового(здебільшого - вірші!), третя - вільний мікрофон - читання своїх віршів іспівання своїх пісень, і четверта - перегляд фільму про Хвильового. "
Обговорення свята в цій темі: http://vydelka.com/index.php?showtopic=4557
Реєстрація тут: http://vydelka.com/index.php?showtopic=4556

Класифікація відеопоезії від Люби Якимчук
http://www.litakcent.com/index.php?id=1056

«За словами очевидців, уже вкінці 1960- х у Радянській Україні існував термін «поезія в кадрі» або «відеопоезія», хоч і мав дещо відмінне від сьогоднішнього значення. Відеопоезією називали статично начитаний автором або актором на камеру вірш. Декламатор голосом і мімікою, у кращому випадку – жестами, підсилював зміст тексту. Подібне відео тепер скептично називають «головами, що говорять». Відеопоезія отримала голос, проте втратила візуальну образну частину, тобто осліпла.
У Європі батьком першого експерименту відеопоезії називають італійського письменника Гіанні Тоті (Gianni Toti). На початку 1980-х він почав змішувати кіно, поетичний текст і електронний образ, створюючи новий жанр із назвою «поетроніка» («poetronica»). Його відеопоетична робота була виготовлена за підтримки французького культурного Центру Пошуку П’єра Сшаефера (Centre de Recherche Pierre Schaeffer).»

«...на фестивалі відеопоезії «ЗРЯ!», що вже другий рік відбувається у Санкт-Петербурзі, вимога щодо тривалості робіт – до 4 хвилин. З цьогорічними конкурсними роботами можна ознайомитися на http://krakadil1922.livejournal.com. Серед них – дві з України: авторська відеопоезія Каті Бабкіної та пластилінова відеопоезія «Голова» режисера Юлії Блаут на вірші Любові Якимчук.»

Маріанна кіяновська. "Стежка вздовж ріки"
http://te34.livejournal.com/346794.html#cutid1
"Жінка у Кіяновської розривається між бажанням зберегти статус кво і бажанням звільнитися від залежності – в першу чергу, емоційної. Творчий і духовний потенціал, що ховається всередині ляльки Барбі, служить для чоловіка джерелом суто вампіричного поповнення власної енергії: «Він мене не любив – але він знав, що я особлива, і він з мене черпав, він мене висисав, він висмоктував з мене моє натхнення – і чомусь боявся мене втратити, і ніяк не наважувався мене кинути» (с. 60). Саме це врешті решт стає причиною того, що жінка йде сама."

Марія Криштопа : Загадка під парасолькою
http://www.litakcent.com/index.php?id=1046

"Так у 1934 році народилася Мері Поппінс. Памела Ліндон Треверс підписала свою першу книгу П.Л.Треверс. Справжній творець не має статі. «Неважливо, хто написав книгу, - казала вона, - чоловік, жінка чи кенгуру?» Слава прийшла, ні, навалилася, одразу. Критики розсипалися компліментами й оваціями. Зворушені матусі писали, що коли вони читають діткам цю книгу, чоловіки навшпиньки підходять до дитячих кімнат, щоб підслухати. П.Л.Треверс була задоволена, бо від початку планувала аж ніяк не дитячу книжку. Мері Поппінс була її ідеєю, метою, «історією душі». Сама письменниця, коли її просили написати біографію, відповіла, що це буде ще одна історія Мері. "

"Біографи теж звинувачують її в лесбійських нахилах, мабуть, тому, що це модно. Навіть мають вагомі докази – щедрі дарунки Памелі від деяких жінок і рожевий колір дверей її будинку)."

Малюнок із сайту www.chl.kiev.ua

ИнтерYear 2008

Вчера прошло торжественное награждение победителей седьмого всеукраинского конкурса ИнтерYear 2008.
Немного фото с церемонии награждения
Организаторы, спонсоры и жюри конкурса:

Победители:


Концерт "Алиби" и не только.

Всё как надо !)

Проходило все, как обычно, в веселой атмосфере


Организаторы, спонсоры и жюри на сцене

Заслуженный архитектор Украины ,дважды лауреат Государственной премии Украины. Председатель Киевской городской организации Союза архитекторов Украины. Вадим Борисович Жежерин , а также Елена Павловна Олейник кандидат архитектуры, лауреат Государственной премии Украины в области архитектуры 2006 г,профессор в НАУ, главный редактор журнала "Архитектура и Престиж"


Победители получали ценные призы от Украинских и заграничных спонсоров, в том числе поездки, туры, премии и т.д.
Кстати выставка работ продлиться еще до 7-го декабря(Дом архитекторов).
Приходите посмотреть на победителей 7-го Всеукраинского конкурса интерьера.
Кстати, в конкурсе принимают участие также гости из Латвии и др.
Подробности тут:
livejournal.archiprestig
www.interyear.com.ua

http://www.flickr.com/photos/31219079@N07/
http://users.livejournal.com/anasha_/66958.html -Тут остальные фото.Тоже не все, конечно)

Вікна: виставка Аліни Копиці

В суботу мені пощастило побувати на виставці Аліни Копиці «Вікна», що експонується в галереї при Могилянці (себто, Київ).
Сама авторка (на фото) анонсувала подію і поділилася враженнями з відкриття у своєму блозі на LiveJournal.

Це така, досить незвичайна виставка. Ідеться не про більш звичні для масового реципієнта живопис чи фотографію (про це — в наступних випусках нашої стінгазети), а про те, що в релізі названо словами «треш арт».
Аліна використала в якості основи для своїх робіт редімейд предмети: власне, вікна, старі віконні рами, які поселяються на смітниках, витіснені новітніми пластиковими технологіями. І навколо цих вікон вона вибудовує свої колажі-світи: людину, що зазирає до кватирки, або іншу, яка пливе в морі фантиків і обгорток; натюрморти, пейзажі, виконані з того, що потрапило на очі й під руки — те, що ми бачимо, коли зазираємо кудись, адже вікно відрізняється від дверей якраз тим, що переважно показує, а не пускає.

Мені особисто дуже імпонувала сусальна свинка — контрсилует, виконаний на склі, за яким щось ховалося, і дуже хотілося роздивитися, що, але зацікавлені глядачі ніяк не залишали… не знаю, як правильно сказати: картину, витвір мистецтва, об'єкт — словом, вони не відходили від свинки, і я побіг далі, трохи шкодуючи залишати приємне місце, шкодуючи про те, що перетнутися вдалося, а познайомитися я не встигав, і думаючи про те, якими дивними часом бувають люди, і місця, і виставки, і всі ці вікна, куди ми так любимо зазирати.

Фото для ілюстрації авторства http://apocalypse.kiev.ua/ взято з журналу художниці.

Хитрощі з розкладками

Протягом дня ми багаторазово перемикаємо клавіатуру.
У деяких із нас є потреба (є, є вона) набирати різні симпатичні значки типу лапок тощо, а у більшості одна з мов кириличних розкладок в приорітеті.
І заради кількох символів братніх абеток ми йдемо на те, що зношуємо наші пальці перемиканням.
А спілкування в кількох віконечках месенджера, де в одному нам потрібне "і", а в іншому - "ы"? Жах. Я поки перемикався (десь же там посередині ще й латинка вискакує...), подумав про тих сердег, у яких розкладок не три, а більше.

Для них якраз придумано ось таку цікаву штуку, як типографська розкладка з новими хитрими додатками.
Ті добрі люди, які оформили підписку на наше видання, отримають цей лінк повторно, в комплекті закладок на del.icio.us, а от для тих, хто ще не підписався, я напишу тут.

Ідеться про те, щоби за допомогою одного з альтів (власне, правого), накидати на актуальну для вас розкладку символи додаткової, а також такі корисні штуки, як кутові лапки, довгі тире та інші предмети гарного тону в типографіці.

Я ще не спробував, але спробую обов'язково.
І навіть якщо мені особисто не сподобається, повірте - річ це дуже правильна.

Ілюстрацію до статті взято за адресою http://designcollector.ru/2725
На фото - інтер'єр нової дизайноцентричної книгарні у Петербурзі.

Нескінченна Історія Міхаеля Енде, інші книжки від "Старого Лева", «Нова абетка-2008» та рецензія Сливинського на прозу Кіяновської

Літературний фестиваль «Нова абетка-2008»
http://translitera.livejournal.com/32402.html?mode=reply

Літературний фестиваль «Нова абетка-2008» відбудеться 5 грудня у Львові. Він продовжить лінію, започатковану першим фестивалем «Нова абетка» 2007 року: налагодити комунікацію авторів із різних регіонів України і надати можливість молодим літераторам заявити про себе поряд із уже досить знаними іменами.
У рамцях фестивалю – поетично-музична вечірка в «Музеї ідей». Перед цим у Львівському національному університеті відбудеться круглий стіл-дискусія. Інтелектуали нової ґенерації міркуватимуть над темою чи існує і в якому вигляді молода українська література. Родзинкою заходу стане участь у дискусії знаного критика Дмитра Дроздовського, що стоїть на традиційних позиціях; його опонентом стане прихильник новітніх підходів, філософ Богдан Шуба.
Цього року і склад, і географія учасників значно розширились. Серед інших варто згадати відомих львівських поетів Остапа Сливинського та Галину Крук, яскравих представників покоління «двотисячників» Павла Коробчука та Вікторію Черняхівську з Києва, дуже цікавого автора з Донецька Дмитра Вишнякова. Серед інших згадаємо львів’ян Юрка Синенького та Еріка Бобровського, киян Антона Кушніра, Романа Горбика, Настю Мельниченко, кіровоградця Назарія Назарова.
Фестиваль «Нова абетка-2008» проходить за підтримки почесного президента фестивалю Ґреґора Савки (Відень), Львівського та Київського національних університетів, київського журналу «Святий Володимир» і блоґу «Транслітера».

6 грудня о 18:00
Тернопіль, бар "КОЗА"

поетка-двотисячниця
Вікторія Черняхівська
che.org.ua
з Києва
з першою книгою віршів
"Я, ти, він, вона"

"...це перша поетична книжка 22-річної авторки. На сторінках -
київські вулиці і прості речі: хто про кого думає, за ким сумує і чиє
ім'я повторює. Поділ на розділи-займенники умовний: просто у деяких
віршах частіше трапляється Він, у деяких блукає Вона, іноді говориш
Ти, часом мовчу Я..."
З анотації до книги

Галина Романенко : Кожна справжня історія є Нескінченною Історією

Міхаель Енде. Нескінченна Історія. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2008

http://www.litakcent.com/index.php?id=1016

"Ось маленький хлопчик випадково забігає до букініста, ось хапає якусь невідому таємничу книгу, ось біжить, шукаючи місця, де б її було зручно «поглинути», ось запирається на шкільному горищі і розгортає свій скарб... Ані почуття голоду, ані інші природні потреби, ані різні страхи, а надто - страх покарання, не змушують його покинути захопливе заняття й повернутися додому. Навіть коли на горищі стає зовсім темно, він запалює недопалок свічки і продовжує стежити за тим, що відбувається по той бік книжки. Можна сказати: прозорий прийом. Нам просто у самій книзі показано приклад захопленого читання цієї ж таки книги. Відтак тим самим уже «дано напрям» нашому читанню. Але не поспішаймо робити висновки."

стронґовський: Бувальщини Небувалій

http://www.litakcent.com/?id=1014

"«Старий Лев» порадував своїх читачів значущими для світової дитячої літератури виданнями із належною медія-підтримкою, до того ж зробив це на вартому наслідування видавничому рівні."

"Дж. Баррі – перший, хто сприйняв дитину за рівноцінну собі, дорослому, особу, з якою можна і слід вести мову про серйозніші речі. Хто почав ці світи не об’єднувати, ні, – радше налаштовувати поміж ними тісніший зв’язок. Наприклад: «Смерть – це теж велика пригода». Досі ідея смерти слугувала засобам моралі й виховання – чого не робити, як поводитися. Після книжки Баррі світ дорослих перестав бути таким герметичним. Дитинство змінилося, і якщо наприпочатку минулого сторіччя його намагалися зробити, так би мовити, дорослішим, і змусити Пітера Пена, нарешті, вирости, то зараз ситуація всуціль протилежна – ідеї Пена здобули найширшу підтримку, і тут Баррі поза власною волею виступає провидцем. "

Остап Сливинський : Знаки на воді

Маріанна Кіяновська. Стежка вздовж ріки. – Київ: Факт, 2008 http://www.litakcent.com/index.php?id=1005

"Ця книжка могла б бути чимось радше анти-кафкіанським, коли вже на самому її початку, в присвяті, йдеться про «корисність перетворення»."

"Текст ні на мить не дозволяє послабити віжки, перебігти очима бодай кілька рядків, думаючи про своє. Він густий і щільний, побудований складно і точно, як одна з тих чудернацьких конструкцій, в яких маленька кулька, поволі набираючи швидкості, мчить жолобком, щоб, упавши на якийсь важіль, запустити в дію цілу низку блоків, перекладин, трамплінів, коліс і колб, усяких гідравлічних пристроїв, аби у фіналі з шумом запрацювала якась грандіозна машинерія для зміни свідомості, місця і часу. Машина для перетворення. Бо жоден з героїв Кіяновської не доходить до кінця новели таким, яким був на початку, і жодне з місць не залишається сталим, не надкушеним візією чи сном."

Плями-закладки
http://translitera.livejournal.com/32226.html?mode=reply

"Японці придумали закладки, що імітують патьоки від розлитої густої рідини. В наборі - червоний, сірий та білий варіанти, мабуть, аби пасувало до різних обкладинок. Не знаю, чи зручні вони суто як закладки, але як ненав’язливий епатаж - кавайно."