http://community.livejournal.com/dzyga_in_lviv/27781.html?mode=reply
"Юрій Яремчук грався з духовими. Крім саксофону в його арсеналі опинилися з десяток свистків, тріщалок і подібного дріб’язку, причому він умудрявся дути одночасно в два інструменти. Гітарист Енцо Рокко просто впадав в транс сам від себе настільки, що часом аж страшно ставало – чи точно з ним все в порядку? Закинута голова, закочені очі, напружене тіло – і тільки пальці швидко-швидко бігають по грифу
, лиш час від часу торкаючись струн... Коли бракувало пальців, він також підключав до справи свистки, які пхав собі до носа й так висвистував. Контрабасист Adam Stodolski продемонстрував еротично-екстатичний танець „я і мій контрабас”, то гладячи струни, то смикаючи їх, заледь не рвучи, смичком і щипком, щокою притискаючись до грифу, крутячи свій інструмент, кружляючи навколо нього... Ударник тримав палички не за кінець, а посередині, витискаючи з барабанної установки щось схоже на тривожне шепотіння, яке раз-по-раз змінювалося різкими ударами, здавалось, прямо по мозку... У всьому дійстві було щось несказанно еротичне, і разом з тим огидне – як демонстрація ніжного тіла музи, вже препарованого для анатомічного театру."
Фото Костянтина Смолянінова"Юрій Яремчук грався з духовими. Крім саксофону в його арсеналі опинилися з десяток свистків, тріщалок і подібного дріб’язку, причому він умудрявся дути одночасно в два інструменти. Гітарист Енцо Рокко просто впадав в транс сам від себе настільки, що часом аж страшно ставало – чи точно з ним все в порядку? Закинута голова, закочені очі, напружене тіло – і тільки пальці швидко-швидко бігають по грифу
, лиш час від часу торкаючись струн... Коли бракувало пальців, він також підключав до справи свистки, які пхав собі до носа й так висвистував. Контрабасист Adam Stodolski продемонстрував еротично-екстатичний танець „я і мій контрабас”, то гладячи струни, то смикаючи їх, заледь не рвучи, смичком і щипком, щокою притискаючись до грифу, крутячи свій інструмент, кружляючи навколо нього... Ударник тримав палички не за кінець, а посередині, витискаючи з барабанної установки щось схоже на тривожне шепотіння, яке раз-по-раз змінювалося різкими ударами, здавалось, прямо по мозку... У всьому дійстві було щось несказанно еротичне, і разом з тим огидне – як демонстрація ніжного тіла музи, вже препарованого для анатомічного театру."Фотозвіт фестивалю “Нова абетка»
http://translitera.livejournal.com/33622.html
"Львівські шанувальники літератури відзначали найвдаліші місця схвальними вигуками і сміхом, винагороджуючи улюблених авторів гучними оплесками. Глядацький захват викликали виступи Наталки Проців і Вано Крюґера з Києва, Володимира Вакуленка зі Львова та Грицька Семенчука з Хмельницького. Вікторія Черняхівська попросила публіку загадувати числа і читала вірші, надруковані в її збірці на сторінках з відповідними номерами. А наприкінці виступу Павла Коробчука серед публіки виникла навіть жвава дискусія щодо сексуальної орієнтації героїв прочитаного вірша – молодих письменників."
"Львівські шанувальники літератури відзначали найвдаліші місця схвальними вигуками і сміхом, винагороджуючи улюблених авторів гучними оплесками. Глядацький захват викликали виступи Наталки Проців і Вано Крюґера з Києва, Володимира Вакуленка зі Львова та Грицька Семенчука з Хмельницького. Вікторія Черняхівська попросила публіку загадувати числа і читала вірші, надруковані в її збірці на сторінках з відповідними номерами. А наприкінці виступу Павла Коробчука серед публіки виникла навіть жвава дискусія щодо сексуальної орієнтації героїв прочитаного вірша – молодих письменників."
Вечір Черняхівської у фото
Коломієць Л. Новий український "Гамлет": перекладацька стратегія Ю. Андруховича
http://shakespeare.zp.ua/texts.item.64/
http://shakespeare.zp.ua/texts.item.64/
“Тож і розглядати цей переклад вочевидь треба не з позицій герменевтичної самокроекції перекладача на творчу діяльність автора, а радше як пересотворення оригіналу, зразок феноменологічної довільності в поводженні з класичним текстом, його інтерпретації з виразною настановою на розмовну культуру живого сучасника. Переклад декларативно (навіть агресивно: через засилля брутальної лексики) популістський, розрахований на масовий сценічний перегляд. І розцінювати його треба не стільки як мистецьку, скільки передусім як громадську акцію Андруховича, якою письменник потверджує – беручись до перекладу суспільно значимого й культурно знакового твору – суспільно-культурну цінність літератури, що ставиться під сумнів і профанується ним в оригінальній творчості. Отже, Андруховичів «Гамлет» вартий уваги як «постмодерністський жест» письменника, як літературна провокація і громадська акція, хоч не менш важливим залишається його уважне прочитання в аспекті зіставлення з оригіналом, адже передовсім маємо справу з перекладом, тобто метатвором, головне завдання якого полягає в передачі домінантних рис першотвору в іншокультурному середовищі.”
“Яскравими ілюстраціями літературних ремінісценцій є, зокрема (…):
Король
[…] As ’ twere with a defeated joy , / With an auspicious , and a dropping eye … ( 1050). – […] Обнялися / З журбою радість , усміх і сльоза... – Внутрішньолітературна ремінісценція з відомої поезії Олександра Олеся, що починається рядком “З журбою радість обнялась...”
Гамлет
Marry, this is miching malhecho; it means mischief (1074) . – Це така сценка під назвою “Підступність без любові, або Злочин без кари” . – Міжлітературні ремінісценції з драми Фр. Шиллера за назвою “Підступність і любов” та роману Ф. Достоєвського за назвою “Злочин і кара”.
Гамлет
We shall obey , were she ten times our mother (1076). – Слухаю й корюся – навіть якби вона була мені матір’ю десять разів. – Міжлітературна ремінісценція зі східної народної казки про лампу Аладіна (слова Джина). "
Іменники у множині: повість Ірини Цілик "Післявчора"
http://pani-grunia.livejournal.com/265436.html
http://pani-grunia.livejournal.com/265436.html
«Накопичення іменників у множині – спосіб мислення головної героїні, вони не сплітаються в певні сюжети, не тягнуть за собою нитку історії, вони – як рефлекторний рух інфузорії на подразнення. Париж – круасани, вино, сир, Лувр. Москва – холод, агресія, чужина. Улюблена пора героїні - осінь. Чим Кіра потенційно може бути цікавою як майбутній режисер – цього ми на сторінках повісті не знайдемо. Випадково сподобалася викладачеві, випадково отримала високі оцінки при вступі, а згодом випадково опинилася в Парижі в якості асистента компанії. Кіра репрезентує покоління молодих людей, які працюють за ненормованим графіком, часом – надто виснажливо, ставлячись до професії як до ремесла. Вони сприймають своє життя як виживання, існують в очікуванні бонуса, але за каноном літературного патріотизму завжди повертаються на батьківщину. Бо як же без милих і сентиментальних дрібниць із власної коробочки.»
«Авторська оповідь балансує між філіжанками, цинамоном і майтками з одного боку – і шмотками, йадом, "наружкою" і катишками – з іншого. Втім, Цілик продовжує намацувати способи передачі живого мовлення у тексті, адекватні сучасним мовним реаліям. Вона використовує чесний підхід: одні персонажі розмовляють російською, інші – українською.»
Андрій Любка: поет бігу
http://bookvoid.com.ua/reviews/books/2008/12/09/094338.html
http://bookvoid.com.ua/reviews/books/2008/12/09/094338.html
"Якби мене попросили порівняти з чимось поезію Андрія Любки, то перше, що мені спало б на гадку, – це, певно, серцебиття людини, що біжить.
Тут ідеться не так про біг спринтерський або марафонський, це також не джоґінґ, і не паркурні викрутаси. Андрій Любка мені нагадує Фореста Гампа, який біг природньо і невимушено, Фореста Гампа, який встиг пробігти цілий світ тільки зі своєї власної іманентної потреби і здобути багатьох послідовників."
Огляд книжкових інтернет-магазинів
http://translitera.livejournal.com/33519.html?#cutid1
http://translitera.livejournal.com/33519.html?#cutid1
