13 грудня vydelka святкує день народження Миколи Хвильового!"Ми як культурний портал маємо зробити гідне і небанальне вшанування пам'яті іводночас свято - свято Миколи Хвильового. По-перше, ми спробуємо відтворити творчий вечір ВАПЛІТЕ в ролях - це будеголовною частиною дійства. Друга частина - читання творів Хвильового(здебільшого - вірші!), третя - вільний мікрофон - читання своїх віршів іспівання своїх пісень, і четверта - перегляд фільму про Хвильового. "
Обговорення свята в цій темі: http://vydelka.com/index.php?showtopic=4557
Реєстрація тут: http://vydelka.com/index.php?showtopic=4556
Класифікація відеопоезії від Люби Якимчук
http://www.litakcent.com/index.php?id=1056
«За словами очевидців, уже вкінці 1960- х у Радянській Україні існував термін «поезія в кадрі» або «відеопоезія», хоч і мав дещо відмінне від сьогоднішнього значення. Відеопоезією називали статично начитаний автором або актором на камеру вірш. Декламатор голосом і мімікою, у кращому випадку – жестами, підсилював зміст тексту. Подібне відео тепер скептично називають «головами, що говорять». Відеопоезія отримала голос, проте втратила візуальну образну частину, тобто осліпла.
У Європі батьком першого експерименту відеопоезії називають італійського письменника Гіанні Тоті (Gianni Toti). На початку 1980-х він почав змішувати кіно, поетичний текст і електронний образ, створюючи новий жанр із назвою «поетроніка» («poetronica»). Його відеопоетична робота була виготовлена за підтримки французького культурного Центру Пошуку П’єра Сшаефера (Centre de Recherche Pierre Schaeffer).»
«...на фестивалі відеопоезії «ЗРЯ!», що вже другий рік відбувається у Санкт-Петербурзі, вимога щодо тривалості робіт – до 4 хвилин. З цьогорічними конкурсними роботами можна ознайомитися на http://krakadil1922.livejournal.com. Серед них – дві з України: авторська відеопоезія Каті Бабкіної та пластилінова відеопоезія «Голова» режисера Юлії Блаут на вірші Любові Якимчук.»
http://www.litakcent.com/index.php?id=1056
«За словами очевидців, уже вкінці 1960- х у Радянській Україні існував термін «поезія в кадрі» або «відеопоезія», хоч і мав дещо відмінне від сьогоднішнього значення. Відеопоезією називали статично начитаний автором або актором на камеру вірш. Декламатор голосом і мімікою, у кращому випадку – жестами, підсилював зміст тексту. Подібне відео тепер скептично називають «головами, що говорять». Відеопоезія отримала голос, проте втратила візуальну образну частину, тобто осліпла.
У Європі батьком першого експерименту відеопоезії називають італійського письменника Гіанні Тоті (Gianni Toti). На початку 1980-х він почав змішувати кіно, поетичний текст і електронний образ, створюючи новий жанр із назвою «поетроніка» («poetronica»). Його відеопоетична робота була виготовлена за підтримки французького культурного Центру Пошуку П’єра Сшаефера (Centre de Recherche Pierre Schaeffer).»
«...на фестивалі відеопоезії «ЗРЯ!», що вже другий рік відбувається у Санкт-Петербурзі, вимога щодо тривалості робіт – до 4 хвилин. З цьогорічними конкурсними роботами можна ознайомитися на http://krakadil1922.livejournal.com. Серед них – дві з України: авторська відеопоезія Каті Бабкіної та пластилінова відеопоезія «Голова» режисера Юлії Блаут на вірші Любові Якимчук.»
Маріанна кіяновська. "Стежка вздовж ріки"
http://te34.livejournal.com/346794.html#cutid1
"Жінка у Кіяновської розривається між бажанням зберегти статус кво і бажанням звільнитися від залежності – в першу чергу, емоційної. Творчий і духовний потенціал, що ховається всередині ляльки Барбі, служить для чоловіка джерелом суто вампіричного поповнення власної енергії: «Він мене не любив – але він знав, що я особлива, і він з мене черпав, він мене висисав, він висмоктував з мене моє натхнення – і чомусь боявся мене втратити, і ніяк не наважувався мене кинути» (с. 60). Саме це врешті решт стає причиною того, що жінка йде сама."
http://te34.livejournal.com/346794.html#cutid1
"Жінка у Кіяновської розривається між бажанням зберегти статус кво і бажанням звільнитися від залежності – в першу чергу, емоційної. Творчий і духовний потенціал, що ховається всередині ляльки Барбі, служить для чоловіка джерелом суто вампіричного поповнення власної енергії: «Він мене не любив – але він знав, що я особлива, і він з мене черпав, він мене висисав, він висмоктував з мене моє натхнення – і чомусь боявся мене втратити, і ніяк не наважувався мене кинути» (с. 60). Саме це врешті решт стає причиною того, що жінка йде сама."
"Так у 1934 році народилася Мері Поппінс. Памела Ліндон Треверс підписала свою першу книгу П.Л.Треверс. Справжній творець не має статі. «Неважливо, хто написав книгу, - казала вона, - чоловік, жінка чи кенгуру?» Слава прийшла, ні, навалилася, одразу. Критики розсипалися компліментами й оваціями. Зворушені матусі писали, що коли вони читають діткам цю книгу, чоловіки навшпиньки підходять до дитячих кімнат, щоб підслухати. П.Л.Треверс була задоволена, бо від початку планувала аж ніяк не дитячу книжку. Мері Поппінс була її ідеєю, метою, «історією душі». Сама письменниця, коли її просили написати біографію, відповіла, що це буде ще одна історія Мері. "
"Біографи теж звинувачують її в лесбійських нахилах, мабуть, тому, що це модно. Навіть мають вагомі докази – щедрі дарунки Памелі від деяких жінок і рожевий колір дверей її будинку)."
Малюнок із сайту www.chl.kiev.ua
