Показ дописів із міткою Маріанна Кіяновська. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Маріанна Кіяновська. Показати всі дописи

понеділок, грудня 01, 2008

Нескінченна Історія Міхаеля Енде, інші книжки від "Старого Лева", «Нова абетка-2008» та рецензія Сливинського на прозу Кіяновської

Літературний фестиваль «Нова абетка-2008»
http://translitera.livejournal.com/32402.html?mode=reply

Літературний фестиваль «Нова абетка-2008» відбудеться 5 грудня у Львові. Він продовжить лінію, започатковану першим фестивалем «Нова абетка» 2007 року: налагодити комунікацію авторів із різних регіонів України і надати можливість молодим літераторам заявити про себе поряд із уже досить знаними іменами.
У рамцях фестивалю – поетично-музична вечірка в «Музеї ідей». Перед цим у Львівському національному університеті відбудеться круглий стіл-дискусія. Інтелектуали нової ґенерації міркуватимуть над темою чи існує і в якому вигляді молода українська література. Родзинкою заходу стане участь у дискусії знаного критика Дмитра Дроздовського, що стоїть на традиційних позиціях; його опонентом стане прихильник новітніх підходів, філософ Богдан Шуба.
Цього року і склад, і географія учасників значно розширились. Серед інших варто згадати відомих львівських поетів Остапа Сливинського та Галину Крук, яскравих представників покоління «двотисячників» Павла Коробчука та Вікторію Черняхівську з Києва, дуже цікавого автора з Донецька Дмитра Вишнякова. Серед інших згадаємо львів’ян Юрка Синенького та Еріка Бобровського, киян Антона Кушніра, Романа Горбика, Настю Мельниченко, кіровоградця Назарія Назарова.
Фестиваль «Нова абетка-2008» проходить за підтримки почесного президента фестивалю Ґреґора Савки (Відень), Львівського та Київського національних університетів, київського журналу «Святий Володимир» і блоґу «Транслітера».

6 грудня о 18:00
Тернопіль
, бар "КОЗА"

поетка-двотисячниця
Вікторія Черняхівська
che.org.ua
з Києва
з першою книгою віршів
"Я, ти, він, вона"

"...це перша поетична книжка 22-річної авторки. На сторінках -
київські вулиці і прості речі: хто про кого думає, за ким сумує і чиє
ім'я повторює. Поділ на розділи-займенники умовний: просто у деяких
віршах частіше трапляється Він, у деяких блукає Вона, іноді говориш
Ти, часом мовчу Я..."
З анотації до книги


Міхаель Енде. Нескінченна Історія. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2008

"Ось маленький хлопчик випадково забігає до букініста, ось хапає якусь невідому таємничу книгу, ось біжить, шукаючи місця, де б її було зручно «поглинути», ось запирається на шкільному горищі і розгортає свій скарб... Ані почуття голоду, ані інші природні потреби, ані різні страхи, а надто - страх покарання, не змушують його покинути захопливе заняття й повернутися додому. Навіть коли на горищі стає зовсім темно, він запалює недопалок свічки і продовжує стежити за тим, що відбувається по той бік книжки. Можна сказати: прозорий прийом. Нам просто у самій книзі показано приклад захопленого читання цієї ж таки книги. Відтак тим самим уже «дано напрям» нашому читанню. Але не поспішаймо робити висновки."



стронґовський: Бувальщини Небувалій

http://www.litakcent.com/?id=1014

"«Старий Лев» порадував своїх читачів значущими для світової дитячої літератури виданнями із належною медія-підтримкою, до того ж зробив це на вартому наслідування видавничому рівні."

"Дж. Баррі – перший, хто сприйняв дитину за рівноцінну собі, дорослому, особу, з якою можна і слід вести мову про серйозніші речі. Хто почав ці світи не об’єднувати, ні, – радше налаштовувати поміж ними тісніший зв’язок. Наприклад: «Смерть – це теж велика пригода». Досі ідея смерти слугувала засобам моралі й виховання – чого не робити, як поводитися. Після книжки Баррі світ дорослих перестав бути таким герметичним. Дитинство змінилося, і якщо наприпочатку минулого сторіччя його намагалися зробити, так би мовити, дорослішим, і змусити Пітера Пена, нарешті, вирости, то зараз ситуація всуціль протилежна – ідеї Пена здобули найширшу підтримку, і тут Баррі поза власною волею виступає провидцем. "

Маріанна Кіяновська. Стежка вздовж ріки. – Київ: Факт, 2008 http://www.litakcent.com/index.php?id=1005
"Ця книжка могла б бути чимось радше анти-кафкіанським, коли вже на самому її початку, в присвяті, йдеться про «корисність перетворення»."
"Текст ні на мить не дозволяє послабити віжки, перебігти очима бодай кілька рядків, думаючи про своє. Він густий і щільний, побудований складно і точно, як одна з тих чудернацьких конструкцій, в яких маленька кулька, поволі набираючи швидкості, мчить жолобком, щоб, упавши на якийсь важіль, запустити в дію цілу низку блоків, перекладин, трамплінів, коліс і колб, усяких гідравлічних пристроїв, аби у фіналі з шумом запрацювала якась грандіозна машинерія для зміни свідомості, місця і часу. Машина для перетворення. Бо жоден з героїв Кіяновської не доходить до кінця новели таким, яким був на початку, і жодне з місць не залишається сталим, не надкушеним візією чи сном."

Плями-закладки
http://translitera.livejournal.com/32226.html?mode=reply

"Японці придумали закладки, що імітують патьоки від розлитої густої рідини. В наборі - червоний, сірий та білий варіанти, мабуть, аби пасувало до різних обкладинок. Не знаю, чи зручні вони суто як закладки, але як ненав’язливий епатаж - кавайно."

понеділок, вересня 15, 2008

Форум видавців. День другий

З роботи якнайхутчіше хотілось тікати, бо було відчуття, що там, на форумі, щось відбувається без тебе. І воно відбувалось-таки, вирувало, переміщувались місцями і зникали з лиця землі заходи, зазначені у програмі, роздрукованій ще зо тиждень тому. Я потрапила на семінар про Пауля Целяна, який, виявилось, проводився виключно німецькою, без перекладу. Шкода, що це не було зазначено, але файно, що за ті кілька хвилин перебування у просторі дії незнайомої мови, мені вдалося отримати україномовну книжку про той таки семінар (Червінь/пишу набіло/червінь. Тексти Фестивалю австрійської літератури в Україні), яка трохи компенсувала цю мовну прикрість і додала радості.

Наступним заходом, на який мені пощастило втрапили, була відеопозія Катерини Бабкіної та Сергія Гвоздика. Ряд відеокліпів на тексти Ірини Шувалової, Катерини Бабкіної, Богдана-Олега Горобчика та Олега Коцарева у супроводі музичних тем групи „Сеанс 11” (декотрі пісні були записані іще з Жураківським) був першим ковтком свіжого повітря. Тут все було на своїх місцях: вино на скляному столику, зрозуміла мова, темрява, фонові треки, які проймають і переповнюють тремом, і візуальне зображення, правильне, доречне, відповідне. Словом, було неочікувано красиво. Навіть тексти людей, які я зазвичай не дуже люблю, зробились прийнятними. Потім автори прочитали під таку ж музику наживо по декілька текстів, і ми мали змогу порівняти те, якими Катя з Сергієм побачили їхні вірші і те, як молоді поети бачать і презентують себе самі. Хоча темрява й музика, сама атмосфера уже була створена і все сприймалось під її призмою... Хотілося тільки дякувати.

Поезія Остапа Сливинського із 18-хвилинним фільмом «Безтілесні коханці» Наталки Ільчук поруч із приємним сюпризом Бабкіної, яка, вочевидь, багато навчилась за попередній рік, була особисто для мене розчаруванням. І не лише тому, що мені не подобається неримована поезія, скажім, Горобчука і Коцарева мені теж буває важко читати. Тут було інше: дивна режисура з мішаниною різних стилів, несумісних між собою. Хороші моменти якось нівелювалися, з них якось позіслизали акценти.

Ще я дуже тішусь, що вдалось відвідати вечір Маріанни Кіяновської, який модерував Юрко Кучерявий. Він надуживав словом «натуральна» стосовна Маріанни, помітно надуживав, але це направду було найперше слово, яке спадало на думку. Вона у своєму швидкому і не вельми голосному читанні була справжня. Самі емоції, вийняті з жіночого знервованого напівшепоту, які не можна було приховати, які висувалися на передній план, хоча, мабуть, і не поступались раціональному (палімпсестність тексту, багатошаровість і відсилання до інших творів класичної літератури, зокрема, в епіграфах, трохи кітчу, забавляння ритомом, відшукання відповідної мови, щоб передати ту чи іншу емоцію, вийняту із чужого (і скрізь страх плагіату) твору). Вона була у своєму читанні чудова. Здавалось, от-от заплаче. Вона переймала.