Презентації «ТРИ» в Луцьку та Рівному

Цього разу ми презентували "ТРИ" удвох із Катериною Оніщук. Тому виходило тепло, родинно і камерно.
Спершу була презентація в Луцьку. Через післясвяткові дні людей було мало, але вперше випала нагода і виникло бажання справді поговорити про гендер, тобто про тему цього випуску нашого видання, не проілюструвати віршами, не показати на собі, як на ляльці, а, власне, поговорити. Після цих двох презентацій мені видалось, що раніше ми завжди певною мірою ховались від свого слухача, давали йому лише заздалегідь підготований текст і мали намір лише вийти і його прочитати, не залишаючи жодної щілини в програмі для запитань. Зараз така шпарка знайшлася, і це був певний відступ від балаганності й буфонади, і мені видається, що це був невеличкий крок вперед. Я маю на увазі, позитивним було те, що слухачі не розбіглися, почувши останні рядки віршів, які ми планували їм зачитати, а сиділи і пильними очима дивилися на нас далі. І так мало-помалу вибудовувався діалог.




























У Рівному слухачів було трішки більше і, як на мене, презентеція також пройшла гарно, не зважаючи на те, що часом через імпровізацію з музикантами нас не було чути. Такі проблеми можна вирішити простим мікрофоном, а от атмосферу таку, як там була самими технічними засобами не створиш. Тому дуже хочеться подякувати хлопцям із гурту "The chess". Це був експеримент. Це була справді контактна музика, і не знаю, якою мірою, нам вдалося відчути один одного, але можу сказати, що читати було приємно і було цікаво. Ну і тут знову ж таки відчувалась зацікавленість люду, потрібність таких заходів, розкутість у задаванні питань. Словом, приємно, коли читаєш не до стін, а все живе навколо, коли не конче бути клоуном, щоби тебе могли сприйняти.

Фото Сашка Міхаліцина

Гендерне "ТРИ" в "Смолоскипі". Враження. Підсумки

Дуже гостро відчувалося, що про гендер ми говорити не готові. Переважно люди не цікавляться такими питаннями. Їм, здається, що або все вже сказали, або й взагалі гендерних знаків питання собі не ставлять. Один мій приятель порівняв тему нашої презентації із якимось не надто популяриним видом спорту, навіть і не пригадаю назви. Словом, сказав, що не йшов у "Смолоскип", бо нічого в тому не тямить.

Ми вирішили не говорити багато, натомість показувати. Вийшло таке собі поетичне травесті-шоу. Цього разу було дуже весело. Сприймалося легше, аніж у Львові, безпосередніше, але навряд чи глибше. Не хотілось би перетворитись просто на карнавал блазнів, які своїми костюмами затулили глядачам-слухачам меседж. Не певна, чи тут ми не програли... Чи задавали люди собі питання, чому хлопці більш неприродно виглядають, переодягнувшись? Чи прислухалися вони бодай часом до слів (мені запам"яталося з репетиції цього разу "мало місця на диску ес")?

Не думаю, що багато людей навть після презентації відповість на питання, що таке фемінність і що таке маскулінність. Можна, радше, буде сказати, чим вони не є. Але й це вже було б добре. А ще було б добре, якби читаючі свідомо обирали тексти, якби міряли на себе ті ролі і знаходили дійсно собі близькі або навпаки, казали: "Я цього не одягну".

На фото йдуть по порядку учасники цього дійства:Микола Леонович, Оксана Васьків, Павло Коробчук, Гриць Семенчук, Іра Шувалова і я в ролі ведучого.