Рейн на Дніпрі та Мистецтво як подарунок в Пінчук арт центрі

Проект групи Р.Е.П : Патріотизм .Мистецтво як подарунок.

Ось тези ( із інтерв"ю) , якими художники пояснюють свій проект :

"Основою проекту є набір графічних знаків – аналогів різних слів та понять. Із цих знаків ми складаємо візуальні тексти , які презентуємо, частіше за все, у вигляді настінних розписів...

Сучасне мистецтво в Україні – це подарунок. Його сприймають неприскіпливо, некритично просто із вдячністю...

Комунікація художника та глядача, щоб відбутися, тут вимагає від останнього реальних зусиль. Художник та глядач тут опиняються в позиції співрозмовників, а не фокусника та зачарованого лоха...

Наш текст (розпис) розповідає про мистецтво як предмет приватного володіння, як товар на ринку, про мистецтво, залежне від державної культурної політики та про мистецтво як невід'ємну частину громадського життя."

До розпису на стіні додається брошурка із спеціальним словником.

Мені здається- варто прийти і можливо відчути вдячність за цей подарунок))

Проект Патриотизм. Искусство как подарок открыт для осмотра в PinchukArtCentre/Project Room с 28 сентября по 2 ноября со вторника по воскресенье с 12:00 до 21:00. Вход свободный.

Ще одна виставка, що проходить зараз в Пінчукє :
Рейн на Дніпрі . Колекція Джулії Стошек та фотоработи Андреаса Гурскі.
Колекція "Руйнуй, вона сказала"–приватне зібрання сучасного мистецтва – експонати медіа- та відео-арту, інсталяції та фотографії.

Мені особисто сподобались монументальні фотографії найдорожчого фотографа світу - Андреаса Гурскі , що ніби зупиняють момент реального і уявного життя, і ти можеш розглянути світ в усіх деталях.
До чого слід бути готовим, якщо зібралися таки відвідати ці два проета?
Місця для виставки Андреаса було замало. Хотілося відійти і переглянути роботи здалеку, що було неможливо.
Фотографувати суворо забороняється - ходять злі дядькі і виводять усіх фотографів-нелегалів на вулицю. Для того, щоб потрапити на виставку простим смертним (тим в кого немає подруг з п.центру)) слід почекати в черзі десь з пів години)

Виставка починається одразу з другого поверху. На четвертому - проект групи Р.Е.П.

Ось таке.

Фестиваль еротичної поезії «Березневі коти-2008» або посмішка без кота

Ну бо пригадуються окремі посмішки, але загалом образа одного великого еротичного котиська у моїй голові не було витворено. Не літали в повітрі різнойменні частинки, заряджені еротизмом. Здавалось, начебто позбирались, як звикле, ті всі, хто тут пише вірші і притягли з вуха маленьких пухнастих звірят, про яких власне і мали читати. Чимось направду відповідним темі фесту була, здається, лишень Леся Мудрак. Але заледве не кумедно виглядає вже не зовсім молода пані, яка сходить зі сцени зі словами про те, що любить усіх і готова сьогодні тими всіма бути вночі залюбленою.

А взагалі, дивувало те, що не збіглися інші «коти» і що читців було доволі мало. На приїхали на фестиваль ані пан Покальчук, ані Галя Крук, не дотягнув до другуго дня і пан Іздрик. Також не вистував другий анонсований гурт (був лише «Котрабас»), але в афішах із розмальованими голими чуваками назви гуртів і поетів, які мали читати, на щастя, не зазначалися.

Як організатор подібних дійств, завжди, поглядаючи збоку, трохи переймаюся, коли бачу, що когось не зустріли, не поселили або не повідомили, де хто і коли читатиме. По Ужгороду всі гуляли самі по собі, насправді по-котячому. З одного боку, це добре, приїжджі самотужки досліджують місто і робляться самостійніші, з іншого – падає рівень приязні/довіри до організаторів, які ні з ким не панькаються.

За величезну, завислу в повітрі посмішку, не можу не подлякувати гурту з Полтави на ймення «Контрабас», який не готував для цього фестивалю якоїсь особливої, просякнутої еротизном програми. Хлопці просто створили гарну атмосферу. І дуже доречною була пісня про дівчат, принаймні для мене, зануреної у гендерну тематику. Коти були пухнасті, теплі і всеосяжні, коти блукати парками й співали з посмішками. Коти виявились зовсім не лякливими, без страху води... Зійшовши до річки, ми воду торкнули ногами...

Якщо говорити про виставку, то найцікавішим було місце її проведення: як і було зазначено в афішках, це був коридор. Напіввідремонтований, з вмонтованим у стіну старим умивальником, з імпровізованим унітазом на сходах і балконом, який, здається, ось-ось розвалиться.

Спонсором «Березневих котів» була політична партія, тому не дивно, що першого ж літературного вечора линали еротичні поезії про Юлію Тимошенко.

А взагалі хотілося бути чимось враженою, хотілося пошукати в сучукрліт межу між порнографією та еротикою, хотілося вгледіти в цьому обширі нові образи, щойно позбавлені уявою цноти, хотілося текстуальних тіл, їх нових облиячь, і щоб від поетичних рядків таки справді хотілось...

Богдан-Олег Горобчук. Немає жодної різниці

Книга віршів молодого поета Богдана-Олега Горобчука, видана видавництвом "Факт" 2007 року є черговою зенонівською стрілою в доробку автора, фіксацією його доволі стрімкого руху в напрямку до власного стилю, і водночас вона претендує на якесь обособлене місце в українському літературному просторі.
"Поетична-мудрість, розмаїття форм" - можна прочитати в анотації.
Післямова говорить нам, що Богдана-Олега визнано одним із найцікавіших молодих поетів.
Це має значення, якщо читати післямови й передмови, а також анотації до поетичних книжок.
Хоча найголовнішою характеристикою книги віршів є саме вірші. Формальний аналіз поетичних текстів (особливо, але не тільки сучасних) є річчю, на мою думку, невдячною і непотрібною.
Про те, як виглядає книга, я написав у своєму блозі в жж, тут, одже, я зосереджуся на читацьких враженнях.

Найадекватнішим способом оцінки і характеристики поетичних творів завжди є бінарне "сподобалося - не сподобалося", з наборами додаткових вальорів і градацій.
Мені - сподобалося. Я читав цю книгу місяці два, з перервами на свята і писання власних текстів (мені Горобчукові тексти заважали писати, це правда, але не тому, що вони погані чи гарні - просто вони були на той момент "в іншому настрої"), в транспорті й під час обідньої перерви, вдома - малими порціями ввечері і вранці, намагаючись не змішувати настрої і враження у якийсь незрозумілий коктейль - втім, при такому темпі стає ще більше зрозуміло, що кожен з нас завжди розповідає одну й ту саму історію, більш чи менш вдало, більш чи менш цікаво, більш чи менш зрозуміло й різноманітно.
Книги Горобчука, побудовані з претензією на складну композицію, архітектоніку (не побоїмося цього малознайомого слова), насправді схожі на джазову тему, що розвивається, вар'юється, іде по висхідній, але ще не досягла кульмінації. Аплодисменти попереду.
Але я можу впізнати тут і самвидавівські тексти, і "Я застудив серце" - тут немає, можливо, тільки хлопчика у беретці, якого я колись бачив в Ірпені (це він роздавав оті безкінечні складанки), і ще мені здається, немає "міста в моєму тілі" - іншої книги про оптимізм безвиході.
Тобто, щоби ця книга не дивувала, варто просто знати автора, чути, як він читає свої тексти, як переживає свою буденність, як, як, варто, треба... І тому я не раджу її читати всім підряд.
Автор не стільки опирається на зовнішню традицію, яка переважно має забугорне коріння, скільки на якусь власну, внутрішню, і цьому внутрішньому руху він слідує, вдаючися до мімезису, мімікрії, до іронії й пародії (у "Місті в моєму тілі"), та гумору - в "Немає жодної різниці".
З усього видно, мені важко щось сказати про цю книгу "саму по собі" - я напевно, багато читаю, і мої враження значною мірою залежать від контексту.
Але мені здається, що ця книга пасує до читання довгими зимовими вечорами, до неквапного відпочинку чи довгої подорожі (коли ці вірші можна читати лежачи на полиці, між дрімотою, позираючи на безлюдні краєвиди за вікном).
Гадати б я не дуже радив, не тільки цією збіркою - поезією взагалі: не так цікаво.
Проте Богдан-Олег пропонує інші, не менш цікаві ігри.
Його тексти можна переживати за допомогою різних механізмів <читання>: традиціні методики не допомагають, точніше, дають нульовий результат (від чого - "нерозуміння", а часом і "неприйняття"), одначе, варто спробувати принаймні спосіб, описаний в три-чотири томнику української літератури минулого століття "Українське слово" - а саме там, де читач переказує свій шлях крізь один із сонетів Емми Андієвської.

Політайте за Горобчуковими комахами - це може бути цікаво.