Quillpill - twitter для письменника

Зараз існує чимало сервісів мікро-блоггінгу, їх іще називають сервісами статусних повідомлень. Найвідомішим із ниє є Twitter. Короткі повідомлення, можливість оперативно дописувати з мобільних пристроїв - це ті переваги, що роблять сервіс популярним у всьому світі. Крім нього, серед подібних сервісів можна назвати:
http://brightkite.com/
http://identi.ca/
http://www.jaiku.com/
http://www.plurk.com/
http://pownce.com/

Думаю, список неповний, але достатній. Все це - так звані "соціальні мережі" (про відчуження жертв вебдваноль від офлайнового соціуму - це окрема тема).
Вони пропонують об'єднуватися, обмінюватися тощо різноманітними лапідарними свідченнями активності.
Кожен із них має свої особливості, аудиторію, і має спільне з іншими - орієнтацію на лапідарність.
Безперечно, в кожному із них (принаймні, в твітері точно) є експериментатори, які сприймають даний майданчик як арт-сцену і використовують сервіси "не за прямим призначенням".

Але є такий сервіс, якраз і орієнтований на творчу активність. Це http://www.quillpill.com
Якщо попросити, вам дадуть запрошення (попросити на сайті. я, принаймні, так і зробив).
Та сама (практично схожа на смс) форма допису, обмежена 140 знаками.

Можна писати кілька книг паралельно, відзначати, читати інші, позначати улюблених авторів, книги чи дописи.
Звісно, це скоріше "книги", ніж книги, але.

Мене особисто приваблюють довжелезні пасажі, що тривають безкінечно - і в цьому контексті (себто, на контрасті) прекрасною видається можливість потренувати себе в лапідарності.

Щоби ви змогли скласти враження, ось книга одного з авторів Квілпіл: http://www.quillpill.com/author/kobzahrai/books/Piosenki

Якийсь час я мріяв написати оповідання (повість, розділ роману) на самих лише цитатах з твітера. Я особисто ще так і не взявся до реалізації. А ви?

Пісня козла

Десь за тиждень, власне, першого квітня, коли нікому не варто аж надто вірити, стартує черговий онлайновий заокеанський проект - ScriptFrenzy. Для тих, кого не відлякує англійська мова, на титульній сторінці щораз по-новому розповідають, зацікавлюють і пояснюють.
Видима мета гри - протягом квітня написати сценарій, обсягом не менше 100 сторінок.
А тепер - детальніше.
Організатори ігрища трактують сценарій достатньо широко: ви можете писати для кіно і телебачення, коміксів, великої, малої, якої завгодно сцени. Ви можете підготувати екранізацію власного роману, а може, чийогось чужого. Тобто, якщо щось із переліченого (а також всього, що хоч віддалено може нагадувати сценарій) вам колись кортіло зробити - варто починати.

Переможцями автоматично (обсяг рахують роботи) стають усі, хто добіг до фініша.
Вам кажуть, що ви молодець. Грошей - не дають. Працевлаштування не обіцяють.

Навіщо ж тоді це все?

Сто сторінок - це насправді не грубий том, від думки про який починають підгинатися коліна. Це всього лише чотири сторінки. Щодня. Протягом місяця. Можливо, вам колись ввижалося щось таке - кліп, фільм, театральна вистава, балет, зрештою, серіал по телебаченню. Можливо, навіть хотілося щось таке зробити. Але більшість із нас біжить крізь життя, лише зрідка озираючись, і ці всі бажання так і лежать десь в найдальшій шухляді внутрішньої картотеки - "немає часу", "немає натхнення". Але часу і натхнення не буває ніколи. А чотири сторінки - це насправді несмертельно. Попри великі напруження щоденно у нас випадає достатьно часу на різні завтики, щоби викроїти з них той "недосяжний" час.

Наступне, що відлякує користувачів ex-USSR, це зовсім не іноземна мова інтерфейсу (це якраз не повинно нікого лякати, бачили вже). Чомусь більшості ввижається, що фініш зі ста сторінками - це автор із завершеним "творінням" на руках. Правки, правки, ще раз правки, сумніви, каравани думок, що ніяк не дійдуть крізь пустельний аркуш (хоча б і умовний) до якоїсь більш-менш осяжної мети. Насправді, це зовсім не так. Головна задача, яку ставлять перед собою організатори - підштовхнути вас до процесу. І на виході ви матимете чернетку, досить велику, щоби можна було викроїти з неї нормальний твір. Тобто, можливо, ви геній працездатності, подібний до Місіми, але скоріше за все це не так. І мати на руках чернетку - це великий успіх у боротьбі проти прокрастинації, цього вічного "я подумаю про це завтра".

Я от хочу спробувати. Думаючи над тим, яку задачу собі поставити, я схиляюсь до театру. Ніфіга я не бачу перед собою телесценарію, екранізації тощо. А театр - це щось таке, що спокушає мене наблизитися, торкнутися. Але сто сторінок для театральної п'єси - це дуже багато. Більше, ніж потрібно. Це якраз дозволило мені зрозуміти, що викидати, вирізати, перекомпоновувати і робити кінцевий продукт я буду потім. А протягом квітня я писатиму.
Драма, в моєму розумінні - один з найбільш жорстких у правилах і структурований рід літератури. Тут не може бути внутрішнього монологу, який ніколи не закінчується. Ти тримаєш перед собою потенційного глядача, думаєш, як змусити його реагувати, як зберегти його увагу і зацікавлення, якими діями зв'язати простір і час таким чином, щоби...

І пишеш.

Це досить просто: зайти, зареєструватися, і спробувати.