четвер, вересня 11, 2008

Львів, день перший. Снобізм.

День перший. Розкачка.

"Місто це дощове" - співала про Львів колись одна моя знайомка - і от правда: рештки вражень залило.

Втім, наскільки вдалося зрозуміти, мої записи з місця подій будуть типовими записками сноба - а як ще може писати людина, що виросла у місті, одному з небагатьох у Європі, де воду можна пити прямо з-під крану?

Отже, програма першого дня - це розкачка. Позначив два заходи, на обидва не потрапив, зрештою опинився коло палацу Потоцьких з метою побачити зірок.

Червоної доріжки поруч не виявилось, і попервах побачити вдалось небагато: на підходах мене зустрів патлатий Барліг, що кудись пристрасно поспішав, а вже коло самого палацу розгледів традиційних братів Капранових, а коло них ще Фінкельштейна. Якийсь час так воно і було. Тобто - обличчя, обличчя, ноги, руки, тіла - а зоряності кіт наплакав.

Потім пройшов кудись вдаль Бриних. Це був ніби сигнал: тут-таки посипалися в різних напрямках, як зорі з очей, зірки книжково-літературного, е... небосхилу (планетарію?). Якщо називати в приблизному порядку появи коло виходу для людей з бейджиками, то я побачив Захарченків, традиційно, з немовлям, Мирослава Поповича, Куркова, Грішаню Семенчука, улюблену свою письменницю Галину Пагутяк, Савку, сина відомого шістдесятника, знову Захарченків, Романенко, якого я бачив іще зранку і от, бачу інколи зараз (буває), Маринку, Лору. Навіть не знаю, може, пам'ять підвела. А може навіть, одурила.

Подзвонив собутильніку свому, Паші. Він каже, буде завтра. Ну, це нормально. Питає мене - там наші чуваків бачив? Хм. Я прокрутив у голові список (див. вище), і відповів щось на кшталт "ну, якщо Захарченків вважати за чуваків...".
А, були ще Ксенія з Кукулою.

Десь тут уже славетний Сашко Ушкалов, але практично не виходив на люди.
Культуртрегера ніби теж бачили, але хто - не пригадаю.
Остап (так його звуть?) теж стояв, потім пішов кудись.

Повз мене, який сховався від дощу, пройшов під парасолею Ян Чайковський - але навряд чи він би впізнав мене, навіть якби йому сказали як мене звуть і показали фотографії, на яких ми поруч.

Тепер кілька слів про Львів. Місцями поритий, місцями покоцаний. Приязне в цілому місто.
З водою тут як завжди, але, наскільки зрозуміло, це ще нікого не зупиняло.
Я навіть побачив місце, в якому дорогоцінну вологу відводять від будинків чесних громадян.

Отак от.

З дівчатами у Львові напряжонка. Не те, щоби навіть з дівчатами, скільки з їх привабливістю для ока. Є, але так мало, що, побачивши чарівну супутницю Семенчука, я першим ділом вирішив, що він відхопив собі єдину красуню на цих теренах. Заявляю це з усією відповідальністю старого педофіла.

Ну, а потім - потім пішов дощ.