Звук... Насправді немає ніякого звуку. Так само як немає температури. Звісно, якщо ми розглядаємо звук або температуру на мікрорівні. Є лише наша інтеграція цих явищ в щось цільне, інтеграція мільйонів явищ, що тривають зараз... от зараз.. саме щойно... Наша швидкість не дозволяє ухопити відокремлені події цих струмів, лише іх загальну картину. Як фото вихоплює лише розжарені стріли нічних авто, що залишають іхні фари та габаритні вогні. Температура - це лише інтеграція кінетичної енергії рухів молекул. Звук - це лише періодична зміна тиску в повітрі. Але звук - і наші з ним відносини - це маленька модель людини у Всесвіті. Бо головне слово про звук, це "періодичність". Вся музика, і навіть найпростіший синусоїдальний сигнал, це ієрархія періодичностей. Ми не чуємо коливань як таких, ми чуємо якусь нову матерію, що звемо звуком. Ну що таке звук?... Ну ось якесь відчуття у вухах і голові. Щось таке, що і зовні і всередині нас. А насправді це лише періодичні зміни тиску у повітряній хвилі, яких - окремих - ми не взмозі чути. Тобто ось, що я хочу сказати: якісь явища трансформуються в нас в щось нове, якусь нову якість. Це системологія, розумієте? "Щось ціле не є простою сумою своїх єлементів". Періодичні коливання переходять у звук. Періодичний звук переходить у ритм. Періодичний ритм переходить у "грув". Ну, це те, що примушує нас кивати головою у такт музиці, або топати ногами.. звісно, якщо в цій музиці є той грув. Отже, єлементами цих систем є періодичні явища. Звук і тиша. Буття і небуття. В їх чергуванні з'являється життя. Все навколо періодичне. Навіть і неживе. Насправді між цими поняттями (живе і не-) не має настільки великої різниці, як звикли бачити. Ну це вже окрема тема.
Отже, звук і музика являють собою маленьку модель діалектики. Розвитку світу і будь-чого в ньому. На прикладі музичних композицій можна спостерігати, як щось зливається, як це призводить до постійного перетікання одного в інше, і здається це вічний маятник, і ось воно щастя, і як далі все розгортається повільно, або швидко, ніжно, або несамовито, а потім щось змінюється і здається світ перегортається, і вже серце б'ється синкопами, і завмирає дихання... і момент кінця одночасно є початком чогось нового, бо у світі немає ніякого "кінця", за тим цінцем не настає небуття. Інше питання, чи витримаєш ти те, що настає потім?
