17 травня. "Лялька". Троянди і кулемети
Перший постріл, так би мовити. Ні, звісно, в повітря; звичайно, ми нікого не вбили. «Guns&Roses» співали тихо, але гадаю, їх можна було впізнати.
Це ті моменти, коли нас слухають. Ми показуємо, і нас сприймають. Люди відчитують образи, вони стають сумними або посміхаються. За ті моменти я не можу їм, глядачам, слухачам, рецепієнтам, хто б вони не були, не дякувати.
Дмитрик тричі, не на біс, а через проблеми зі звуком і світлом, починав читати «Мало місця на диску С» і в залі усі вмирали. Коли вийшов, повільно випустивши в напрямку мікрофона цигарковий дим, Дмитрик у чорній сукні, з величеньким черевцем, посьорбуючи шампана, вагітний Дмитрик, який проказав «Я – Альбіна Позднякова» – люди вже починалися порскати зо сміху.
Роман Рудюк також був чарівною панною, візуально навіть іще чарівнішою за свого молодшого колегу, позаяк не тільки вбрався, але й взувся в жіноче і дефілював сценою на жіночих підборах.
І чомусь не йде з голови віршик Сашка Ушкалова:
Перший постріл, так би мовити. Ні, звісно, в повітря; звичайно, ми нікого не вбили. «Guns&Roses» співали тихо, але гадаю, їх можна було впізнати.
Це ті моменти, коли нас слухають. Ми показуємо, і нас сприймають. Люди відчитують образи, вони стають сумними або посміхаються. За ті моменти я не можу їм, глядачам, слухачам, рецепієнтам, хто б вони не були, не дякувати.
Дмитрик тричі, не на біс, а через проблеми зі звуком і світлом, починав читати «Мало місця на диску С» і в залі усі вмирали. Коли вийшов, повільно випустивши в напрямку мікрофона цигарковий дим, Дмитрик у чорній сукні, з величеньким черевцем, посьорбуючи шампана, вагітний Дмитрик, який проказав «Я – Альбіна Позднякова» – люди вже починалися порскати зо сміху.
Роман Рудюк також був чарівною панною, візуально навіть іще чарівнішою за свого молодшого колегу, позаяк не тільки вбрався, але й взувся в жіноче і дефілював сценою на жіночих підборах.І чомусь не йде з голови віршик Сашка Ушкалова:
згадуй, як її волосся пахло дитинством
перепливай чужі океани на плоті з
бамбуку
слухай слова, що зриваються з губ, немов альпіністи
і вкотре
доводь собі, що любов — сука
А взагалі у проекті брали участь з чоловічого боку: Микола Леонович (Полтава-Київ), Владислав Волочай (Київ), Павло Коробчук (Луцьк-Київ), Cашко Ушкалов (Харків), Дмитро Лазуткін (Київ), Максим Лижов (Київ),
з жіночого боку: Катерина Бабкіна (Київ), Катерина Калитко (Вінниця), Оксана Васьків (Львів), Ірина Шувалова (Київ), Альбіна Позднякова (Львів), Катерина Оніщук (Львів).
Газетка двостороння, тому «чоловічий і
жіночий боки» використані у прямому сенсі.Читали, щоправда, дещо інші люди (вище згадувані Роман Рудюк, Дмитро Шегда, Катя Оніщук, я і Оксана Васьків), бо, по-перше, відстань між містами не дозволяла багатьом поетам до Львова приїхати, по-друге, на мою думку, не з усіх поетів добрі читці, і, по-третє, ми тут трохи помінялися гендерними ролями, себто хлопці читали жіночі тексти і навпаки. Ну і не можу не подякувати Юркові Синенькому за надану можливість видання «ТРИ» презентувати в рамках його проекту «ІнстинQти».
Не надто добре читати поезії з одними, а пити з іншими, але все одно було файно. Вечір завершувався в «Криївці», уже без поетів (троянд?), але таки з кулеметами (ну є в них там якась зброя, яку мені як пацифістці страшно до рук брати).
Не надто добре читати поезії з одними, а пити з іншими, але все одно було файно. Вечір завершувався в «Криївці», уже без поетів (троянд?), але таки з кулеметами (ну є в них там якась зброя, яку мені як пацифістці страшно до рук брати).
Фото Анни Гайдай.
Немає коментарів:
Дописати коментар