"Я починаю з великим хвилюванням...", уявляв я собі початок посту про книгу Джона Натана "Місіма: біографія" тиждень тому.
Тепер, коли хвилювання минуло, розчинившись у щоденності, можна писати про книгу і про враження, про все те, що тримало мене протягом читання.
Джон Натан у передмові до значно пізнішого (але, звісно, не того, прочитаного мною) перевидання біографії зазначав, що його бачення трохи змінилось, але в корені лишилось тим самим: еротизований Місімою потяг до смерті і привів його до специфічного "націоналізму", і дії, яку називають "спробою перевороту" - апріорі мистецького жесту, який мав на меті не так досягнення певних результатів, як сеппуку.
Втім, як казали колись по радіо, "ми любимо його не тільки за це".
Перші 50 сторінок я читав у стані, близькому до шоку: інша культура з її відторгненням чужого, навіть у переказі американського японіста, інший світ - не такий інший, як світ кожного, хто їде зі мною разом у метро, інша ментальність, інші культурні й історичні традиції, які призвели до передумов, котрі породили умови, з яких, відповідно, постав Місіма.
Книгу витримано в класичному ключі, і це добре: від народження до смерті героя (Місіми) Натан більшою мірою відсторонено сповіщає нам, що зробив, кого знав, з ким бачився, що відбувалось, даючи досить широкий контекст, і не забуваючи нагадати про те хворобливе ставлення до смерті, яке, будучи всуціль японським, водночас належало тількі Місімі.
Попри наявність в тексті безкінечних посилань на деталі, що теж добре, Місіма все одно залишається таким, яким його знають: self-made God. Людина, що з підліткового віку нездорово багато працювала над текстами; навіть всі ці традиції на зразок гуртків і уводин до літератури через журнали; навіть Кавабата (а потім Кендзабуро Ое).
Неймовірна, ні з чим не порівнювана воля Місіми.
Перипетії й колізії літературного життя: боротьба за власне письменство (з вищою школою і службою - з волею батька) публікація першої книги в 1945 році, зміни курсу, злети і падіння популярності серед молоді, чіткі графіки роботи - неймовірна жорстокість, яку проявляє до себе Місіма, не стільки навіть вирощуючи на тілі м'язи, скільки структуруючи процес: "щомісяця він оселявся в готелі, де протягом кількох ночей працював над п'єсами для театру"... "щодня він прокидався... ішов на тренування... зустрічався...", "але гості знали, що розходитимуться об одинадцятій: Місіма мав іще працювати" (за дослівність я не поручуся, але ви зрозумієте, про що я, якщо).
Книга не показує нам супер-героя, нічому нас не навчає, єдине, про що хотів сказати автор, він чітко акцентував на початку розповіді (і в цьому - у тому, що автор щось хотів нам сказати - і пролягає відмінність нехудожньої літератури).
Якби я писав до цієї біографії анотацію, в кінці було би написано: "для всіх, хто цікавиться Місімою, Японією, самогубством".
Словом, ця книга поєднала красиве (Місіму) і корисне (гарно написану біографію - можна уявити собі, що це за труд), читати її варто, якщо вас цікавить тема, хоча би раз в житті.
І обов'язково дивіться кіно "Місіма: життя в чотирьох розділах". Хоча би раз.
Після діалогу з Альбіною я вирішив залишити все як є, додам тільки ось що:
книгу цю купив я на предметі, добре знаючи, хто такий Юкіо Місіма.
Для тих, хто не в курсі:
Англомовна стаття на Вікіпедії.
Російськомовна стаття на тому ж ресурсі.
Українські переклади на авторському сайті перекладача Ігора Дубінського.
Як завжди, чекаємо коментарів.
Немає коментарів:
Дописати коментар