Десь за тиждень, власне, першого квітня, коли нікому не варто аж надто вірити, стартує черговий онлайновий заокеанський проект - ScriptFrenzy. Для тих, кого не відлякує англійська мова, на титульній сторінці щораз по-новому розповідають, зацікавлюють і пояснюють.
Видима мета гри - протягом квітня написати сценарій, обсягом не менше 100 сторінок.
А тепер - детальніше.
Організатори ігрища трактують сценарій достатньо широко: ви можете писати для кіно і телебачення, коміксів, великої, малої, якої завгодно сцени. Ви можете підготувати екранізацію власного роману, а може, чийогось чужого. Тобто, якщо щось із переліченого (а також всього, що хоч віддалено може нагадувати сценарій) вам колись кортіло зробити - варто починати.
Переможцями автоматично (обсяг рахують роботи) стають усі, хто добіг до фініша.
Вам кажуть, що ви молодець. Грошей - не дають. Працевлаштування не обіцяють.
Навіщо ж тоді це все?
Сто сторінок - це насправді не грубий том, від думки про який починають підгинатися коліна. Це всього лише чотири сторінки. Щодня. Протягом місяця. Можливо, вам колись ввижалося щось таке - кліп, фільм, театральна вистава, балет, зрештою, серіал по телебаченню. Можливо, навіть хотілося щось таке зробити. Але більшість із нас біжить крізь життя, лише зрідка озираючись, і ці всі бажання так і лежать десь в найдальшій шухляді внутрішньої картотеки - "немає часу", "немає натхнення". Але часу і натхнення не буває ніколи. А чотири сторінки - це насправді несмертельно. Попри великі напруження щоденно у нас випадає достатьно часу на різні завтики, щоби викроїти з них той "недосяжний" час.
Наступне, що відлякує користувачів ex-USSR, це зовсім не іноземна мова інтерфейсу (це якраз не повинно нікого лякати, бачили вже). Чомусь більшості ввижається, що фініш зі ста сторінками - це автор із завершеним "творінням" на руках. Правки, правки, ще раз правки, сумніви, каравани думок, що ніяк не дійдуть крізь пустельний аркуш (хоча б і умовний) до якоїсь більш-менш осяжної мети. Насправді, це зовсім не так. Головна задача, яку ставлять перед собою організатори - підштовхнути вас до процесу. І на виході ви матимете чернетку, досить велику, щоби можна було викроїти з неї нормальний твір. Тобто, можливо, ви геній працездатності, подібний до Місіми, але скоріше за все це не так. І мати на руках чернетку - це великий успіх у боротьбі проти прокрастинації, цього вічного "я подумаю про це завтра".
Я от хочу спробувати. Думаючи над тим, яку задачу собі поставити, я схиляюсь до театру. Ніфіга я не бачу перед собою телесценарію, екранізації тощо. А театр - це щось таке, що спокушає мене наблизитися, торкнутися. Але сто сторінок для театральної п'єси - це дуже багато. Більше, ніж потрібно. Це якраз дозволило мені зрозуміти, що викидати, вирізати, перекомпоновувати і робити кінцевий продукт я буду потім. А протягом квітня я писатиму.
Драма, в моєму розумінні - один з найбільш жорстких у правилах і структурований рід літератури. Тут не може бути внутрішнього монологу, який ніколи не закінчується. Ти тримаєш перед собою потенційного глядача, думаєш, як змусити його реагувати, як зберегти його увагу і зацікавлення, якими діями зв'язати простір і час таким чином, щоби...
І пишеш.
Це досить просто: зайти, зареєструватися, і спробувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар