Ну бо пригадуються окремі посмішки, але загалом образа одного великого еротичного котиська у моїй голові не було витворено. Не літали в повітрі різнойменні частинки, заряджені еротизмом. Здавалось, начебто позбирались, як звикле, ті всі, хто тут пише вірші і притягли з вуха маленьких пухнастих звірят, про яких власне і мали читати. Чимось направду відповідним темі фесту була, здається, лишень Леся Мудрак. Але заледве не кумедно виглядає вже не зовсім молода пані, яка сходить зі сцени зі словами про те, що любить усіх і готова сьогодні тими всіма бути вночі залюбленою.
А взагалі, дивувало те, що не збіглися інші «коти» і що читців було доволі мало. На приїхали на фестиваль ані пан Покальчук, ані Галя Крук, не дотягнув до другуго дня і пан Іздрик. Також не вистував другий анонсований гурт (був лише «Котрабас»), але в афішах із розмальованими голими чуваками назви гуртів і поетів, які мали читати, на щастя, не зазначалися.
Як організатор подібних дійств, завжди, поглядаючи збоку, трохи переймаюся, коли бачу, що когось не зустріли, не поселили або не повідомили, де хто і коли читатиме. По Ужгороду всі гуляли самі по собі, насправді по-котячому. З одного боку, це добре, приїжджі самотужки досліджують місто і робляться самостійніші, з іншого – падає рівень приязні/довіри до організаторів, які ні з ким не панькаються.
За величезну, завислу в повітрі посмішку, не можу не подлякувати гурту з Полтави на ймення «Контрабас», який не готував для цього фестивалю якоїсь особливої, просякнутої еротизном програми. Хлопці просто створили гарну атмосферу. І дуже доречною була пісня про дівчат, принаймні для мене, зануреної у гендерну тематику. Коти були пухнасті, теплі і всеосяжні, коти блукати парками й співали з посмішками. Коти виявились зовсім не лякливими, без страху води... Зійшовши до річки, ми воду торкнули ногами...
Якщо говорити про виставку, то найцікавішим було місце її проведення: як і було зазначено в афішках, це був коридор. Напіввідремонтований, з вмонтованим у стіну старим умивальником, з імпровізованим унітазом на сходах і балконом, який, здається, ось-ось розвалиться.
Спонсором «Березневих котів» була політична партія, тому не дивно, що першого ж літературного вечора линали еротичні поезії про Юлію Тимошенко.
А взагалі хотілося бути чимось враженою, хотілося пошукати в сучукрліт межу між порнографією та еротикою, хотілося вгледіти в цьому обширі нові образи, щойно позбавлені уявою цноти, хотілося текстуальних тіл, їх нових облиячь, і щоб від поетичних рядків таки справді хотілось...
Як організатор подібних дійств, завжди, поглядаючи збоку, трохи переймаюся, коли бачу, що когось не зустріли, не поселили або не повідомили, де хто і коли читатиме. По Ужгороду всі гуляли самі по собі, насправді по-котячому. З одного боку, це добре, приїжджі самотужки досліджують місто і робляться самостійніші, з іншого – падає рівень приязні/довіри до організаторів, які ні з ким не панькаються.
За величезну, завислу в повітрі посмішку, не можу не подлякувати гурту з Полтави на ймення «Контрабас», який не готував для цього фестивалю якоїсь особливої, просякнутої еротизном програми. Хлопці просто створили гарну атмосферу. І дуже доречною була пісня про дівчат, принаймні для мене, зануреної у гендерну тематику. Коти були пухнасті, теплі і всеосяжні, коти блукати парками й співали з посмішками. Коти виявились зовсім не лякливими, без страху води... Зійшовши до річки, ми воду торкнули ногами...
Якщо говорити про виставку, то найцікавішим було місце її проведення: як і було зазначено в афішках, це був коридор. Напіввідремонтований, з вмонтованим у стіну старим умивальником, з імпровізованим унітазом на сходах і балконом, який, здається, ось-ось розвалиться.
Спонсором «Березневих котів» була політична партія, тому не дивно, що першого ж літературного вечора линали еротичні поезії про Юлію Тимошенко.
А взагалі хотілося бути чимось враженою, хотілося пошукати в сучукрліт межу між порнографією та еротикою, хотілося вгледіти в цьому обширі нові образи, щойно позбавлені уявою цноти, хотілося текстуальних тіл, їх нових облиячь, і щоб від поетичних рядків таки справді хотілось...
Немає коментарів:
Дописати коментар