неділя, січня 27, 2008

Шостий слем у Хмельницькому

Коротко в картинках:


Коротко своїми словами:

Cлем у нас - явище амбівалентне, що часто трапляється з явищами протягом історії української культури.
З однієї сторони, це збіговисько дружніх, щирих, цікавих, і, в більшості, випадкових людей, серед яких переважають екзальтовані графомани, а також трапляються художники, музиканти, програмісти, і навіть поети.
Це можливість самовираження - особливо для тих, кому немає як інакше самовиразитись.
Це можливість зустрітися й поспілкуватися - для більшості, включно із самоствердниками.

Ідея реалізується так само абсурдно, як і амбівалентно: слем - це турнір, в якому має бути переможець. Тиранію "авторитетів" з успіхом замінює охлократія, і тут головне - не розчулитись, не погнатися за оцінкою, бо чітких тенденцій немає, хоч певні промальовуються:

1. Графоманія отримає вищий бал, як мінімум - "за зміст": вона зрозуміліша.
2. Дівчина з великими цицьками отримає більше, як мінімум, "за артистизм".
3. Поезія в чистому вигладі "не канає" для слему - і це має бути зрозумілим із самого початку, навіть - до початку, щоби не виникало потім сумнівів у виконавців і розчарування у публіки, яка прийшла подивитись на весь цей цирк, балаган, який виступає від імені "української культури".
4. "Артистизм" ще досі межує з екзальтованістю, ексгібіціонізмом та істерією. (Цього разу мені дуже не вистачало Владіка Волочая, щоби подивитись на реакцію публіки).

Тобто - все добре, все погано.
Виконавці, в більшості своїй - не слемери, так уже склалось. Більшість виступаючих на слем-турнірах мають однаково приблизне уявлення як про слем, так і про літературу. Не проймаються "духом слему".
Аудиторія, в приниципі, попри тривалу підготовку, завжди є - неготовою: брак нових практик читання, слухання - від змісту чекають Лесі Українки, від форми - голої сраки.

Тих, хто вгадав найближче, було всього двоє: дівчинка Лора (яка, здається, стала переможницею минулого слем-турніру в Хмельницькому) - з підготовленим матеріалом, і хлопчик Гриша - організатор і чільник, натхненник ет цетера, який, здається, максимально наблизився до імпровізаційного слему у "госпелі" - можливо навіть, теж запланованому й підготовленому, втім, якраз це було суто "в дусі" слему.

Неприємні дрібниці, на зразок гопників і бійки під приміщенням по закінченню, було закрито успішним, як завжди, пост-слемом: купним гуляньєм учасників, з усім, хто чого хотів - випивкою, піснями під гітару, чаєм, розмовами "за жизнь" і сопінням на надувних матрацах.

І треба не забувати, що ці організатори - вони, по суті, ще діти. Але дуже скоро вони перестануть бути дітьми. А для більшості подібних "активістів" з обласних центрів нашої Батьківщини шлях до дорослого життя починається з переїзду якщо не до столиці, то до міста-мільйонника (є у нас і такі). І коли це невдовзі трапиться, одним балаганом із сумнівними просвітницькими прагненнями стане менше. Принаймні, в Хмельницьку.

Зрештою, можливо, це визначається ще якимись умовами: Альбіна говорить, у Львові на такі дійства люди не ходять, в Полтаві подібну штуку можна провернути тільки в стінах вищої школи (і то, хтозна), а от Хмельницький отримав таку незбагненну річ - сплетіння голосів, рухів, бездарностей і талантів для публіки, яка читає так само випадково, як і оцінює, так само випадково й незбагненно, як випадковою й незбагненною є наша сучасна українська культура.

3 коментарі:

Albina Pozdnyakova сказав...

У Львова ходять, але трохи старші і в трохи менших кількостях, але, для того, щоб прийшли, як правило, потрібна якась "звізда".

Anatol' сказав...

а хто ві Львові звізда?
є вірші, що читають вголос на публіку, а є ті шо дома на одинці.

а взагалі слем - спілкування.

mykolan сказав...

тут одночасно два питання: зірковості й публічності. якщо навіть не брати слем, який, скоріше, є різновидом медіа-мистецтва, ніж літератури, всі ці публічні читання віршів розраховані на те, щоби привернути увагу до книжок, які ми будемо читати вдома, кожен у притаманній йому манері читання і сприйняття.