середа, серпня 30, 2006
вівторок, серпня 15, 2006
пʼятниця, серпня 11, 2006
.life | The Pillow Book
Улюблений стан життя - відчуття світу десь всередині.
Не відчуття світу як письма - а відчуття письма як світу.
Я люблю, люблю, люблю... що? кого?
Люблю оцю зануреність в життя, в ці дні, неминучі і неповторні,
цей необоротний плин, що нагадує плин чорнила папером, рухи, які нагадують змахи крил, і змахи крил, які нагадують рух пензля в руці майстра.
І часом не треба ані слів, ані мовчання.
Не відчуття світу як письма - а відчуття письма як світу.
Я люблю, люблю, люблю... що? кого?
Люблю оцю зануреність в життя, в ці дні, неминучі і неповторні,
цей необоротний плин, що нагадує плин чорнила папером, рухи, які нагадують змахи крил, і змахи крил, які нагадують рух пензля в руці майстра.
І часом не треба ані слів, ані мовчання.
четвер, серпня 10, 2006
.img | Нічні кольори
Я люблю знімати вночі, коли гамір влягається разом із придорожнім пилом, люблю курити коло камери, неспішно переживаючи момент перед зйомкою.
Це фото було зняте мною на "Зеніт-ЕТ", плівка Фуджі-100 у власному подвір'ї.
Люблю, знаєте, свій двір.
Буває, що вечорами я виходжу на двір із чашкою чаю, або кави, якщо діло відбувається десь взимку близько другої, третьої, четвертої ночі, і дивитися на красу цього світу.
Тоді саме в палісаднику біля виросли велетенські мальви (хоча може, це зовсім і не мальви, я не знаюсь на квітах).
Буквально вчора була чергова порція чаю, думок, приємних хвилин, що проминули перед тим, як я поринув у царство сну.
Це фото було зняте мною на "Зеніт-ЕТ", плівка Фуджі-100 у власному подвір'ї.
Люблю, знаєте, свій двір.
Буває, що вечорами я виходжу на двір із чашкою чаю, або кави, якщо діло відбувається десь взимку близько другої, третьої, четвертої ночі, і дивитися на красу цього світу.
Тоді саме в палісаднику біля виросли велетенські мальви (хоча може, це зовсім і не мальви, я не знаюсь на квітах).
Буквально вчора була чергова порція чаю, думок, приємних хвилин, що проминули перед тим, як я поринув у царство сну.
.img | Дівчина з гітарою
Я ніколи не бачив, як вона грає.
Але я знаю: коли починається ніч, коли вітер куйовдить дерева, коли хмари розриваються над старим містом і крізь них, як лик потопельника, проступає Місяць, коли самотність підступає до горла, коли я виходжу на двір із кухлем гарячого чорного чаю, і намагаюся розгледіти у далеких вогнях будинків послання, написане спеціально для мене, коли, я знаю, вирушає десь під монастирем потяг у тривожну невідомість - так от, я знаю, вона вмикає свій маленький кубик і починає грати.
Але я знаю: коли починається ніч, коли вітер куйовдить дерева, коли хмари розриваються над старим містом і крізь них, як лик потопельника, проступає Місяць, коли самотність підступає до горла, коли я виходжу на двір із кухлем гарячого чорного чаю, і намагаюся розгледіти у далеких вогнях будинків послання, написане спеціально для мене, коли, я знаю, вирушає десь під монастирем потяг у тривожну невідомість - так от, я знаю, вона вмикає свій маленький кубик і починає грати.
понеділок, серпня 07, 2006
.img | Танець
Коли я був маленьким, мені дуже подобалося танцювати.
А потім - потім був тривалий період, коли я вважав, що танцювати не вмію зовсім, уникав усіляких шкільних дискотек і прочаяя - але скоріше мені ще просто не стало цікаво.
Танцювати з кимось - це майже кохатися; коли не треба нічого говорити, коли взаєморозуміння приходить на рівні ритму тіла - або не приходить, і тоді зрозуміло, що і поговорити з цією людиною не буде про що.
Танцювати самому - стирати пам*ять тіла, вичищати все зайве зі свідомості, спустошувати себе - для того, аби згодом знову можна було відчути себе повним нового життя.
А потім - потім був тривалий період, коли я вважав, що танцювати не вмію зовсім, уникав усіляких шкільних дискотек і прочаяя - але скоріше мені ще просто не стало цікаво.
Танцювати з кимось - це майже кохатися; коли не треба нічого говорити, коли взаєморозуміння приходить на рівні ритму тіла - або не приходить, і тоді зрозуміло, що і поговорити з цією людиною не буде про що.
Танцювати самому - стирати пам*ять тіла, вичищати все зайве зі свідомості, спустошувати себе - для того, аби згодом знову можна було відчути себе повним нового життя.
неділя, серпня 06, 2006
.img | poltava from the space
Це дивовижно - побачити з такої перспективи рідні місця, якими доводилося ходити, де починались і закінчувались історії, де творилася дружба, де були надії і розчарування. З Полтави - і аж до тих місць, імовірно, де ми з сестрою проводили дитинство на купленій для цього батьками дачі.
Побачити місця, з яких виростають мої історії.
Місця, без яких я не відчуваю себе живим.
Побачити місця, з яких виростають мої історії.
Місця, без яких я не відчуваю себе живим.
субота, серпня 05, 2006
.txt | Як це повинно бути
Ідеальною мені видається історія, що розповідається, гм... нібито зовсім невимушено.
Коли прагнення сказати не має жодних перепон на шляху до реалізації.
І погано, коли з*являються альтернативи: може бути так, а може інакше...
Тоді історія може ніколи не стати розказаною, вічно блукаючи манівцями власних варіантів.
Коли прагнення сказати не має жодних перепон на шляху до реалізації.
І погано, коли з*являються альтернативи: може бути так, а може інакше...
Тоді історія може ніколи не стати розказаною, вічно блукаючи манівцями власних варіантів.
.img | Нічні кольори: під*їзд
Я живу на другому поверсі в не надто новому, як на сьогодні, будинку в центрі міста.
Це дозволяє, наприклад, слухати музику і не заважати сусідям.
А ще можна вештатись вночі навколо дому, курити, фотографувати, думати...
Вночі міняться кольори.
Вночі все стає інакшим, так?
Це дозволяє, наприклад, слухати музику і не заважати сусідям.
А ще можна вештатись вночі навколо дому, курити, фотографувати, думати...
Вночі міняться кольори.
Вночі все стає інакшим, так?
пʼятниця, серпня 04, 2006
.days | сьогодні
Сьогодні справді гарний день.
Хоч і почався він іще вчора ввечері.
Хоч і робота знову виморила мене, і тому історії сьогодні теж були дещо виморені.
Але вчора ввечері мені знову не хотілося читати.
Тому що хотілося писати.
Я й не писав - було надто пізно для цього, і не хотілося псувати гарний настрій засинаннями на половині фрази (тоді виникає враження, ніби пишуться паралельно два твори - тільки у той, що пишеться в сон, удається записати набагато більше).
Але от.
Люблю такі дні.
Приємно було прокидатися.
Приємно було посміхатися.
І ще цілий вечір попереду.
А завтра, як завжди - новий день.
А я маю надзвичайний пієтет до нових днів.
Хоч і почався він іще вчора ввечері.
Хоч і робота знову виморила мене, і тому історії сьогодні теж були дещо виморені.
Але вчора ввечері мені знову не хотілося читати.
Тому що хотілося писати.
Я й не писав - було надто пізно для цього, і не хотілося псувати гарний настрій засинаннями на половині фрази (тоді виникає враження, ніби пишуться паралельно два твори - тільки у той, що пишеться в сон, удається записати набагато більше).
Але от.
Люблю такі дні.
Приємно було прокидатися.
Приємно було посміхатися.
І ще цілий вечір попереду.
А завтра, як завжди - новий день.
А я маю надзвичайний пієтет до нових днів.
.img | телефон
кожен з нас чекає телефонного дзвінка.
як буває чекають щастя, кохання, дітей.
телефон мовчить. і час розтягується. а потім зупиняється.
і проходять повз люди.
і цигарки перетворюються в дим.
а телефон мовчить.
а коли він врешті задзвонить, і ти візьмеш слухавку, то почуєш там знайоме: "Жозефін..."
ти знаєш, що тобі треба зробити.
як буває чекають щастя, кохання, дітей.
телефон мовчить. і час розтягується. а потім зупиняється.
і проходять повз люди.
і цигарки перетворюються в дим.
а телефон мовчить.
а коли він врешті задзвонить, і ти візьмеш слухавку, то почуєш там знайоме: "Жозефін..."
ти знаєш, що тобі треба зробити.
.img | youvegotmailscreenshot
жодних історій.
самі лише сліди.
і який дивний спамовий паліндром, який уже змінився, але хотілося зберегти ту мить дивовижної рівноваги.
і ще - я ніколи не думав зазирнути туди за принципом: а раптом щось корисне?
сьогодні - гарний день.
самі лише сліди.
і який дивний спамовий паліндром, який уже змінився, але хотілося зберегти ту мить дивовижної рівноваги.
і ще - я ніколи не думав зазирнути туди за принципом: а раптом щось корисне?
сьогодні - гарний день.
четвер, серпня 03, 2006
.txt | Якби я бачив сни
Якби я бачив сни, я би літав навколо свого будинку в той час, коли вечір стає синім, в той час, коли розмиваються перехожі.
Якби я бачив сни, хтось, хто міг би прийти до мене в той час, побачив би мене на великому ліжку, як я неспокійно сплю.
Якби я бачив сни, я брів би по коліна в асфальті, наче у воді.
І можливо, зранку мав би кращий настрій.
Але сни я бачу рідко, і все, що мені залишається - безконечно вигадувати їх, переповідаючи тому, кому хотілось би їх почути.
Я вигадую дуже красиві сни, правда.
Але кому я їх розповідатиму тепер?
Якби я бачив сни, хтось, хто міг би прийти до мене в той час, побачив би мене на великому ліжку, як я неспокійно сплю.
Якби я бачив сни, я брів би по коліна в асфальті, наче у воді.
І можливо, зранку мав би кращий настрій.
Але сни я бачу рідко, і все, що мені залишається - безконечно вигадувати їх, переповідаючи тому, кому хотілось би їх почути.
Я вигадую дуже красиві сни, правда.
Але кому я їх розповідатиму тепер?
.img | я не люблю костюми
я не люблю костюми і водночас вони мені подобаються.
не люблю тому, що сам цей "офіційний" рух - носити костюм - підкорює свободу людини, й інколи люблю костюм за відчуття ретро, за стиль, за своєрідний шарм
але, очевидно, це різні костюми
не люблю тому, що сам цей "офіційний" рух - носити костюм - підкорює свободу людини, й інколи люблю костюм за відчуття ретро, за стиль, за своєрідний шарм
але, очевидно, це різні костюми
.img | моє минуле
lambretta postcards from the 50's and 60's on Flickr
інакше пояснити неможливо: тоді якраз би я хотів працювати поштовим кур*єром, носив би костюм і їздив би на моторолері - живи я там.
став би ще одним бітником - тільки не таким, який щось пише, грає або малює. просто поштарем.
а в сересері певно, що був би якимось інженером.
і ходив би з авоськой.
інакше пояснити неможливо: тоді якраз би я хотів працювати поштовим кур*єром, носив би костюм і їздив би на моторолері - живи я там.
став би ще одним бітником - тільки не таким, який щось пише, грає або малює. просто поштарем.
а в сересері певно, що був би якимось інженером.
і ходив би з авоськой.
.img | goodnight moon
цей рух - відштовхнути від себе зброю, водночас міцно тримаючи її в руці, уважно дивлячись на співрозмовника, - створює невимушену атмосферу зачудування і своєрідний саспенс.
але вона ніколи не натисне на гачок.
принаймні, тут-і-тепер
але вона ніколи не натисне на гачок.
принаймні, тут-і-тепер
.img | identity
часто, розподіляючи якісь функції між різними суб-особистостями, делегуючи їм обов*язки, і, що важливо, права, ми прагнемо наділити їх своїми унікальними характеристиками, ідентифікаторами.
зовнішність теж буває різною.
хіба важко уявити, що я теж міг би бути таким?
звісно, не завжди і, звісно, не всюди :)
зовнішність теж буває різною.
хіба важко уявити, що я теж міг би бути таким?
звісно, не завжди і, звісно, не всюди :)
вівторок, серпня 01, 2006
.img | правда, я гарна?
правда, я гарна? - кажу я собі, дивлячись у люстро.
старе й від того мутне, мовби зморшкувате дзеркало нічого мені не говорить.
говоритимуть інші, але я не йму їм віри: і навіть не тому, що мама завжди говорить... а просто: не хочеться.
сьогодні я вірю тільки собі. а може теж граюся.
правда ж, я гарна? правда ж?
старе люстро, котре бачило кількох вродливих жінок мого віку, мовчить, тому що знає відповідь, або - або просто не хоче нічого говорити.
старе й від того мутне, мовби зморшкувате дзеркало нічого мені не говорить.
говоритимуть інші, але я не йму їм віри: і навіть не тому, що мама завжди говорить... а просто: не хочеться.
сьогодні я вірю тільки собі. а може теж граюся.
правда ж, я гарна? правда ж?
старе люстро, котре бачило кількох вродливих жінок мого віку, мовчить, тому що знає відповідь, або - або просто не хоче нічого говорити.
.img | вона лежала в траві
вона лежала в траві, ледве дихаючи, так, ніби це був тільки шепіт подиху. і в цій холодній траві наче й серце її вистигало. стало водночас легко й трохи зимно.
"тривай...", говорила трава.
і вона тривала.
"тривай...", говорила трава.
і вона тривала.
.txt | Серпень
Непомітно почався серпень, сезон, коли повітря стає по-особливому прозорим і стиглим, сезон, коли згортається кров у річок.
Для мене особисто це той час, який неможливо не любити - так, як люблять смерть, так, як бувають закохані в холодні вечори.
І вже скоро прийде осінь, аби розкрити для мене свої обійми.
Курні дороги, співайте пісню серпню, цьому серпню, цьому прекрасному хлопчикові зі шкірою кольору... гм, капучіно..., що біжить лугом ловити рибу, рибу з очами мерців.
Я часто звертаюсь до чужих картинок, як для приводу трохи поговорити.
Шукаю інші, по роботі, а знаходжу ці, які ніби щось до мене промовляють.
Пишу, пишу вдома - намагаюсь писати. Чому? Відповіді немає.
Все буде добре. Все буде добре. Тебе дратують ці слова? Мене вони тішать.
Все буде добре.
Для мене особисто це той час, який неможливо не любити - так, як люблять смерть, так, як бувають закохані в холодні вечори.
І вже скоро прийде осінь, аби розкрити для мене свої обійми.
Курні дороги, співайте пісню серпню, цьому серпню, цьому прекрасному хлопчикові зі шкірою кольору... гм, капучіно..., що біжить лугом ловити рибу, рибу з очами мерців.
Я часто звертаюсь до чужих картинок, як для приводу трохи поговорити.
Шукаю інші, по роботі, а знаходжу ці, які ніби щось до мене промовляють.
Пишу, пишу вдома - намагаюсь писати. Чому? Відповіді немає.
Все буде добре. Все буде добре. Тебе дратують ці слова? Мене вони тішать.
Все буде добре.
.img | Зброя
у кожного своя зброя.
в нашій країні, точніше, в тій країні, де я ще встиг народитися, ніколи не було культу приватної вогнепальної зброї.
але, так чи інакше, дух кожного - це зброя.
інколи я почуваю себе обеззброєним
і мені від цього погано
в нашій країні, точніше, в тій країні, де я ще встиг народитися, ніколи не було культу приватної вогнепальної зброї.
але, так чи інакше, дух кожного - це зброя.
інколи я почуваю себе обеззброєним
і мені від цього погано
Підписатися на:
Дописи (Atom)