В ці дні я дочитав книгу, яку придбав приблизно в ці ж дні - рік тому, і з того часу читав її, вихоплюючи по кілька сторінок з-поміж іншого читання. Це були дні, коли я зі своєю кралею (так, були гріхи молодості) гуляв столичним центром, і, завітавши до "Букви", яка вже тоді була "Літерою", не зміг утриматися від спокуси придбати неформатну, незручну для транспортування книжку з такою м'якою, неоптимістичною обкладинкою, зі словом "смерть" у назві - втім, як і назва, так і дизайн книги мені подобається досі. Більше, більше чорних книжок, більше, ми потребуємо більше незрозумілих текстів.
Оскільки читання тривало так довго, а історій у книзі не бракувало, як і стилів, як, утім, й авторів - тепер можна наново відкривати її сторінки, дивуючись тому, що на них написано, так само, як тоді, коли у мене була краля, і я відкрив її вперше.
Кілька разів я не одразу розумів про що йдеться, втім, бітників можна читати безкінечно - треба лише потрапляти в потрібний стан чи настрій. Кілька разів я був щиро вражений - знаєте, як воно - читати паралельно вірші Вінграновського й вірші, написані в той самий час у Нью-Йорку, де дається гнівна відповідь Євтушенкові, або відкрито пишуть про гомосексуалізм, або просто - відкрито пишуть.
Не можна сказати, що тепер ці вірші можуть справити те враження, як у свої часи, не можна сказати, що вони слугуватимуть основою - певно, жителі наших мегаполісів надихатимуться скоріше поезією Горобчука, Лижова, Хаддад, аніж О'Гари чи Кока, втім - є щось у тому давньому диханні Вавилону, у відзвуку тих міст і місць, які, певно, давно вже залишаються тільки в уяві тих, які їх породили своїми текстами, своїм читанням, своїм життям. Інших свідчень у нас немає.
Передмова Андруховича, значно більше, ніж переклад - подарунок адептам, які жадібно ковтають кожне його слово - втім, наш Патріарх не настільки старий, щоби його слова звучали настільки древньо, як деякі з тих, що надруковані на сторінках далі.
А заключні статті подають якусь додаткову візію, контексти, що нібито виникали й виникають довкола, так, ніби появу віршів щось зумовлює. Втім, деякі принципові позиції, як то: поезія не змінює світ, або "я не знаю, про що буде вірш. часто я починаю з кількох фраз, або якоїсь думки... і не боюся в процесі усунути те, з чого починав" (це не цитата, це, скоріше, переспів, утім, досить популярної не тільки серед бітників точки зору на творення - варто почитати Нобелівську лекцію Бродського, щоби зрозуміти - той прекрасний українофоб говорить про те саме).
Тепер будуть інші книжки. Слова з інших часів і континентів. Утім, це скоріше означає, що рано чи пізно, я знову повернуся до бітників, до їх нескінченного й невимірюваного епосу, який, будучи одного дня розпочатим, триває.
