21 ТРАВНЯ в м. ШАРГОРОД на вул.Леніна біля буд.185 о 14:00 відбулося відкриття пам'ятника «ПАМ'ЯТНИК НОВОМУ ПАМ'ЯТНИКУ» художниці Жанни Кадирової.
Для журналістів з Києва до Шаргороду і назад 21 травня був організований виїзд автобусом. Ми виїхали з Києва о сьомій і повернулися опів на дванадцяту.
В рамках заходу відбулася екскурсія по старому місту .
З основних пам'яток Шаргорода – оборонна синагога XVI століття і будинок, датований тим самим віком, що охороняються державою як пам'ятники архітектури (але неабияк пошарпані, треба сказати).Ще збереглися старі єврейські будиночки, а також «без вікон без дверей» покинута соляна шахта, від якої лишилася лише діра завглибшки в 10 метрів. Всім запропонували кинути в дірку камінь і почути, як звуку від падіння не чути. Наша екскурсія повільно перейшла до церемонії відкриття.
Мер міста Т.Жмурко виказав подяку Олександру Львовичу Погорільському (організатору, меценату), Жанні Кадировій, Григорію Петровичу Сеулку. «В нашій районній программі», - сказав мер, - «передбачено програму соціально-економічного розвитку району створення туристичних зон на базі Шаргорода. Адже наш район увійшов в перелік 7 чудес Вінничини. Ми довго вибирали місце, де поставити пам’ятник . Щоправда, цей скверик був в занедбаному стані, а перетворився на чудовий куточок для відпочинку.
Ми в Шаргороді знайдемо ще не один такий куточок, де можна буде, додавши інвестиційних коштів, сприяти відродженню міста...»
Жанна Кадирова: «Для мене це видатна подія. Це реалізація задуму. Два роки тому на архітектурному фестивалі тут було створено скульптуру, яку сьогодні встановлено.
Для мене це новий етап, який я пройшла разом з людьми, що мені допомогали – це бригада приблизно з 30 чоловік, які мешкають в Шаргороді. Вони від душі допомагали, мені легко тут працювалося.
Я працюю з сучасним мистецтвом… Це пам’ятник новому пам’ятнику. Це монумент невідкритому, новому.. Створюючи його, я намагалася осмислити, що таке пам'ятник взагалі. Яка історія пам'яток. Адже різні політичні сили змінюються. Якщо згадати нашу історію – як Леніна змінювали на Шевченко, цей пам’ятник теж може бути ким завгодно. А якщо це пам'ятник новий, ще не відкритий, кожен може вигадати, що там всередині. Тому цей монумент постійно залишиться актуальним.Я чула дуже багато версій від людей про те, що це за пам’ятник, - і я хочу сказати, що кожна версія вірна. Бо це новий пам’ятник новому герою.
Хай ця скульптура стане органічною частиною міста. Це пам'ятник всьому новому. Хоча нерідко нове сприймається обережно. Новому люди спершу не довіряють, а потім нове стає частиною життя.»
- А місцеві майстри не ображаються, що їх не запросили ?
- «Ні, навпаки, тут були всі задіяні. Зверніть увагу на стенді з фотографіями: зображені всі етапи нашого будівництва, роботи було дуже багато. Я замовляла лавочки, ліхтарі. Місцевий водоканал дозволив, і ми зробили маленький фонтанчик з питною водою. Місцеві працівники вкладали бруківку. Були проблеми із підключенням електрики, ліхтарів. Ми навіть отримали штраф за невірне підключення. Потім виникла проблема з газовою трубою. Я думала, її взагалі неможливо буде прибрати з поля зору, але все ж таки її закопали під землю. Дерева посадили. Роботи глобальні. Взагалі всі місцеві служби були задіяні. Мені дуже приємно, що люди, які зі мною працювали, дуже старалися.»
Від себе додам, що взагалі сам факт реалізації проекта «Пам'ятник новому пам’ятнику» у мене особисто викликає неоднозначні відчуття. Це пам’ятник новому. Під «тканиною» з кахлю, що має форму людини, - нічого немає. Тобто це скульптура є все і нічого водночас.
Деякі шаргородські жінки вбачали в монументі своїх синів, що давно поїхали з містечка на заробітки. Це не пам’ятник герою. В сучасних людей немає героїв. Ніхто не підходив до Жанни і не казав, що уявляє собі в монументі якусь історичну постать, чи культурного діяча. А коли в людства немає героїв – тоді з'являються такі монументи. І це сумно. Хіба нам не потрібні герої ? Чи головне для нас – наші родичи , наша хата , а все інше нам не цікаво? Хіба нам нема ким захоплюватися, ставити когось в приклад і про когось згадувати?
Жанна робить монументи з кахлю, бо це стійкий матеріал, що не гнеться, не ламається. Це її пояснення. Але зміст пам’ятника відгонить неприкритим конформізмом. Якщо хтось захоче, може роздивитися в монументі хоч янгола, хоч демона - і ніхто не помилиться. Всі будуть праві.
Чи можна було б не зважати на ідейну сторону проекта, а тільки на естетичну?
З соціальної точки зору цей пам’ятник, як і відкриття галереї сучасного мистецтва на старому цукровому заводі, і проведення арт-резиденцій – це спасіння для забутого людьми містечка, із занедбаними туристичними пам’ятками.
А треба сказати, що плани на перебудову Шаргорода у меценатів глобальні. В майбутньому вони мріють зробити центр сучасної художньої творчості, не лише в рамках України, але і ширше - східної Європи. Тут на місці цукрового заводу, що був розібраний на кольоровий метал попереднім власником, відкрився музей сучасного мистецтва, при якому працюють художні майстерні, лекторій і, звичайно, Арт-резіденція Шаргород, яка прийняла вже більше десятка учасників. Сподіваються також зробити дитячу школу мистецтв.
Можемо побажати Шаргороду тільки успіхів.
