Ти або я vs Ти і я

Вона приходить, вона рве і давить.
Вона навіть не манить - я сам іду до її рук, умілих, теплих. Я дзвоню їй. Я їм її поганий настрій на сніданок, обід, вечерю. І все це просто тому, що люблю її.
А вона - вона не хоче мене зрозуміти. Точніше, хоче не розуміти. Так буде краще. Якщо вона хоче і не отримує... а якщо я? Я теж хочу. Але, як правило, не отримую.
Це - стосунки. Ми - зустрічаємося. З нас ніхто не хазяїн, не раб, просто "такі часи". Насправді, не так все і просто. Кожен з двох робить іще свої вибори, ми живемо в своїх життях, і що ближче стаємо одне до одного, то важче переживаємо втрату "свободи". Здається, там, десь - все простіше. Так, все простіше, якщо не наближатися, якщо дивитися на це "десь" здаля, з-за кухля кави на кухні у друзів, яких я не можу терпіти, з-за цих всіх фільмів, музики, книг, які поєднують нас і роз*єднують. Я вже ненавиджу часом Женю, і навіть не знаю, як йому сказати про це: "тебе ще не вистачало!". Куди випустити свою невдоволеність, своє?... Їй, здається, простіше - варто сказати слово, і можна спостерігати чергову порцію моєї реакції. Я так не можу. Принаймні, ще не навчився. Тут я залежна частина пари - мене ж ніхто не кликав, я сам прийшов. Сьогодні, навпаки - кличуть. А я - не можу, принаймні зараз. Тому що за вихідні я хочу встигнути ще трошки для себе. Я встиг позаспокоювати, побути разом, подратувати, допомогти на селі (і підірвати цим своє здоров*я, не скажу, яке) - я тільки не встиг того, що ставив як головні задачі перед собою. А тепер я підходжу до дзеркала, як людина, яка встигла відмовити, образити, зачепити чиєсь бажання. Чи можу я? Так, я можу. Я багато чого можу. Інколи доводиться дорого за це платити, але. По дрібницях назбирано вже стільки, що починаю відчувати втрати: я сьогодні піду до тебе - значить, я знову (тому що знову і знову) не зроблю нічого для нас. Тому що я вірю: мій розвиток, твій - це наше. Якщо я досягну - ми досягнемо. Якщо я не зроблю - ми не зробимо. А ти, мій друже, моя кохана, думаєш інакше. Тобі своє горить. І, Бог свідок, я тебе розумію. Трошки ще. Ще трошки, і тоді все буде інакше. Але як - я не знаю. І ти не знаєш. Ми - ми ще не знаємо.

Чого не хочеться - це потрапити в колію. Звичні, біхевіорестичні стосунки - ось твій стимул, ось моя реакція. Щось треба сприймати всерйоз, щось - як гру. Шкода тільки - не завжди можна домовитись. Але я вірю. А ти?