.txt | Я вас не чую

Я не чую тебе, якщо ти там, далеко,
говориш; я плаваю кімнатою на
дивані, увімкнувши світло і музику,
але вже передчуваючи, як
все це стихне; останніми забудуться
тактильні відчуття.
Писати і набирати - речі різні: я,
скажімо, не вмію писати "всліпу", цим,
отже, не здивую колег на роботі.

І тебе теж, тебе теж не почути -
кінець чверті, здається, Сергієві везти
доньку на канікули до бабусі, тому
здогадуюсь - і сподіваюсь, в цю
пізню годину ти не сидиш над зошитами.
А конспекти з антички я тобі передам,
так і знай, хіба в кінці тижня?

Що там, за п*ятницею? Бабуся просила
скопати город, колишня запросила на
концерт, я збирався півроку
пофотографувати і може, таки здійсню
свій намір. Ще би поспати, побачитись
з Осокою, з*їздити кудись у неділю.
Був у Києві, чомусь от не зміг увійти
до церкви - значить, Бог і так зі мною.

Друзі мої також харківські, київські, львівські,
запорізькі, житомирські, в Полтаві й
Парижі - я теж вас не чую, але
якраз це - минуще.