Всі вони - про самотність, усі на новини
не схожі, про те, що жалітися нікому, тільки
забарвлені дорогими фарбами -
оточені звуком, ми жуємо поп-корн,
або, принаймні, могли би жувати.
Незрозумілі звуки й букет
зрозумілих страхів - перебираєш їх, наче
слова молитви за всіх жж-юзерів, за
мешканців твого дому, твого під*їзду,
за водіїв таксі, які розчинну п*ють каву,
за прозорість скла в касі на автовокзалі,
за передчуття повернення - і чогось
нового. Ці фільми, натомість, не можуть
нічого, як тільки повторювати себе.
Всі вони про самотність.
Ну, і про вседозволеність, звісно, яка, власне,
теж вельми скидається на самотність - що
не зроби, нікому це не потрібно.
А тут все просто - тобі, як собаці,
підрізають хвіст, а може, і вуха,
і єдині ліки від цього - забудькуватість,
коли можна завжди радіти чомусь новому,
можна просто не знати про цю всепроникну
самотність, і суворі табу завжди
не торкають хворих.
----
(це зовсім нове)
Немає коментарів:
Дописати коментар