Я пізно приходжу з роботи, засинаю
обличчям в зошит,
а нещодавно один веселий чувак
в цеху розповідав історію, ми
з Оксаною ледве не полягали -
ну про те, як вони колись з Еміром
їхали до центра - ну такі чуваки
завжди працюють бригадами - так
гуртом і роботу міняють, певно
зручніше - так от, їдуть вони
з якоїсь халтури і Емір говорить:
- Шевченка, пажалуста.
А другий, колега його, ледве не
засинаючи від утоми, по своєму
реагує на назву зупинки, і майже
миттєво відповідає:
- Думи мої думи, тяжко
мені з вами...
Мені от не тяжко. Іду на роботу,
на обід і з обіду, йду з роботи додому
і не можу зупинитися: все думаю,
думаю...
А на роботі я працюю, і якось воно
не до мисленних еквілибристик.
Вже пізно ввечері, вдома, я розумію,
що забуваю найгірше.
Природний відбір думок.
Немає коментарів:
Дописати коментар