Я лежу на дивані, зморений,
після роботи, чекаю ранку,
щоби піти на роботу, слухаю музику,
хочу курити і маленьку чашечку кави,
і думаю, що не захочу кричати на
жінку - я ішов з роботи і в
череві тьмяної вулиці (загнув, загнув...)
побачив, точніше почув
сцену чоловічої безпомічності.
Його гучні слова, падаючи тут-таки
долі, певно, аплодували йому.
Ні, я не буду таким, думаю,
лежачи на дивані.
Чекаю п*ятниці, чекаю авансу, чекаю,
доки запишеться диск, чекаю,
коли бажання попити чаю поборе
бажання лежати на дивані, і думаю,
думаю - а що з людьми, які живуть
чеканням? Чи можуть вони
в принципі чого-небудь
дочекатися?
Я кілька разів намагався, але
нічого не вийшло.
Негодяща я для цього людина.
А для чого ж годяща?
Немає коментарів:
Дописати коментар