це взагалі дуже приватні слова.
ні в чому він не завинив, напевно, але для мене він завжди буде винним.
людина, улюблені слова якої "на вкус і цвєт товаріща нєт" - впевнена?
він клав удома кахлі, - так довго, як може людина, яка багато вміє робити руками.
при цьому не міг зробити навіть якоїсь умовної завіси на місці майбутніх дверей вбиральні - мама й сестра, з якими він живе, просто сідали на унітаз і робили свою справу, власне, всі робили - і робили вигляд, що нічого не сталося.
людина що не мала почуттів - а якщо мала, не збиралася їх захищати й за них боротися.
я думав, що знаю його.
але насправді я його не знаю.
я не бачу його, але боюся, особливо ввечері, коли - випадково - можна його зустріти на вогких і глибоких вулицях нашого міста, з очіма потопельника, що в них не відблискують вечірні світла, з тонкою єзуїтською усмішкою, з пластикою вугра.
він - мій персональний кілок у серце.
навіть якщо все скінчиться, скінчиться вона і я житиму іншим життям, я буду іншим, і всі янголи злетять, мов хлопавками, б*ючи по тиші крилами, залишиться він - навіть тоді, коли останній друг розчиниться в смерку.
єдине, що є добре - він - це не я.
Немає коментарів:
Дописати коментар