Я виходжу з душу, знадвору - дощ. Встигаю стрибнути в джинси і схопити улюблений H5, пробігти під*їздом, намагаючись вловити останні краплі, які зриваються із сонячного вже неба. Ось воно, щастя.
Показ дописів із міткою img. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою img. Показати всі дописи
неділя, травня 13, 2007
середа, листопада 01, 2006
.img | Notebooks
В зеленому - вірші, у чорному - проза.
Скоро, вже зовсім скоро почну постити й самі тексти.
:)
Скоро, вже зовсім скоро почну постити й самі тексти.
:)
пʼятниця, жовтня 27, 2006
вівторок, жовтня 24, 2006
понеділок, вересня 04, 2006
.img | Guitar practice
Він любить грати на гітарі, але грає рідко.
Інколи виходять кудись гуляти, і там - співає пісні всю ніч, сумні й веселі, про любов і так, про життя.
Часом він забуває гітару - у друзів, у знайомих, колег по роботі й музикантів, з якими планувалося грати.
Забирає через півроку і потім ще півроку вона стоїть десь в кутку.
Так і минає її життя.
Інколи виходять кудись гуляти, і там - співає пісні всю ніч, сумні й веселі, про любов і так, про життя.
Часом він забуває гітару - у друзів, у знайомих, колег по роботі й музикантів, з якими планувалося грати.
Забирає через півроку і потім ще півроку вона стоїть десь в кутку.
Так і минає її життя.
.img | Meeka
Ніколи не буває пізно для гарного настрою.
....
життя складається з дрібниць. деякі з них приємні, деякі - ні.
багато красивого навколо.
усміхаємося і мовчимо.
тепер. і можливо, назавжди.
....
життя складається з дрібниць. деякі з них приємні, деякі - ні.
багато красивого навколо.
усміхаємося і мовчимо.
тепер. і можливо, назавжди.
вівторок, серпня 15, 2006
пʼятниця, серпня 11, 2006
.life | The Pillow Book
Улюблений стан життя - відчуття світу десь всередині.
Не відчуття світу як письма - а відчуття письма як світу.
Я люблю, люблю, люблю... що? кого?
Люблю оцю зануреність в життя, в ці дні, неминучі і неповторні,
цей необоротний плин, що нагадує плин чорнила папером, рухи, які нагадують змахи крил, і змахи крил, які нагадують рух пензля в руці майстра.
І часом не треба ані слів, ані мовчання.
Не відчуття світу як письма - а відчуття письма як світу.
Я люблю, люблю, люблю... що? кого?
Люблю оцю зануреність в життя, в ці дні, неминучі і неповторні,
цей необоротний плин, що нагадує плин чорнила папером, рухи, які нагадують змахи крил, і змахи крил, які нагадують рух пензля в руці майстра.
І часом не треба ані слів, ані мовчання.
четвер, серпня 10, 2006
.img | Нічні кольори
Я люблю знімати вночі, коли гамір влягається разом із придорожнім пилом, люблю курити коло камери, неспішно переживаючи момент перед зйомкою.
Це фото було зняте мною на "Зеніт-ЕТ", плівка Фуджі-100 у власному подвір'ї.
Люблю, знаєте, свій двір.
Буває, що вечорами я виходжу на двір із чашкою чаю, або кави, якщо діло відбувається десь взимку близько другої, третьої, четвертої ночі, і дивитися на красу цього світу.
Тоді саме в палісаднику біля виросли велетенські мальви (хоча може, це зовсім і не мальви, я не знаюсь на квітах).
Буквально вчора була чергова порція чаю, думок, приємних хвилин, що проминули перед тим, як я поринув у царство сну.
Це фото було зняте мною на "Зеніт-ЕТ", плівка Фуджі-100 у власному подвір'ї.
Люблю, знаєте, свій двір.
Буває, що вечорами я виходжу на двір із чашкою чаю, або кави, якщо діло відбувається десь взимку близько другої, третьої, четвертої ночі, і дивитися на красу цього світу.
Тоді саме в палісаднику біля виросли велетенські мальви (хоча може, це зовсім і не мальви, я не знаюсь на квітах).
Буквально вчора була чергова порція чаю, думок, приємних хвилин, що проминули перед тим, як я поринув у царство сну.
.img | Дівчина з гітарою
Я ніколи не бачив, як вона грає.
Але я знаю: коли починається ніч, коли вітер куйовдить дерева, коли хмари розриваються над старим містом і крізь них, як лик потопельника, проступає Місяць, коли самотність підступає до горла, коли я виходжу на двір із кухлем гарячого чорного чаю, і намагаюся розгледіти у далеких вогнях будинків послання, написане спеціально для мене, коли, я знаю, вирушає десь під монастирем потяг у тривожну невідомість - так от, я знаю, вона вмикає свій маленький кубик і починає грати.
Але я знаю: коли починається ніч, коли вітер куйовдить дерева, коли хмари розриваються над старим містом і крізь них, як лик потопельника, проступає Місяць, коли самотність підступає до горла, коли я виходжу на двір із кухлем гарячого чорного чаю, і намагаюся розгледіти у далеких вогнях будинків послання, написане спеціально для мене, коли, я знаю, вирушає десь під монастирем потяг у тривожну невідомість - так от, я знаю, вона вмикає свій маленький кубик і починає грати.
понеділок, серпня 07, 2006
.img | Танець
Коли я був маленьким, мені дуже подобалося танцювати.
А потім - потім був тривалий період, коли я вважав, що танцювати не вмію зовсім, уникав усіляких шкільних дискотек і прочаяя - але скоріше мені ще просто не стало цікаво.
Танцювати з кимось - це майже кохатися; коли не треба нічого говорити, коли взаєморозуміння приходить на рівні ритму тіла - або не приходить, і тоді зрозуміло, що і поговорити з цією людиною не буде про що.
Танцювати самому - стирати пам*ять тіла, вичищати все зайве зі свідомості, спустошувати себе - для того, аби згодом знову можна було відчути себе повним нового життя.
А потім - потім був тривалий період, коли я вважав, що танцювати не вмію зовсім, уникав усіляких шкільних дискотек і прочаяя - але скоріше мені ще просто не стало цікаво.
Танцювати з кимось - це майже кохатися; коли не треба нічого говорити, коли взаєморозуміння приходить на рівні ритму тіла - або не приходить, і тоді зрозуміло, що і поговорити з цією людиною не буде про що.
Танцювати самому - стирати пам*ять тіла, вичищати все зайве зі свідомості, спустошувати себе - для того, аби згодом знову можна було відчути себе повним нового життя.
неділя, серпня 06, 2006
.img | poltava from the space
Це дивовижно - побачити з такої перспективи рідні місця, якими доводилося ходити, де починались і закінчувались історії, де творилася дружба, де були надії і розчарування. З Полтави - і аж до тих місць, імовірно, де ми з сестрою проводили дитинство на купленій для цього батьками дачі.
Побачити місця, з яких виростають мої історії.
Місця, без яких я не відчуваю себе живим.
Побачити місця, з яких виростають мої історії.
Місця, без яких я не відчуваю себе живим.
субота, серпня 05, 2006
.img | Нічні кольори: під*їзд
Я живу на другому поверсі в не надто новому, як на сьогодні, будинку в центрі міста.
Це дозволяє, наприклад, слухати музику і не заважати сусідям.
А ще можна вештатись вночі навколо дому, курити, фотографувати, думати...
Вночі міняться кольори.
Вночі все стає інакшим, так?
Це дозволяє, наприклад, слухати музику і не заважати сусідям.
А ще можна вештатись вночі навколо дому, курити, фотографувати, думати...
Вночі міняться кольори.
Вночі все стає інакшим, так?
пʼятниця, серпня 04, 2006
.img | телефон
кожен з нас чекає телефонного дзвінка.
як буває чекають щастя, кохання, дітей.
телефон мовчить. і час розтягується. а потім зупиняється.
і проходять повз люди.
і цигарки перетворюються в дим.
а телефон мовчить.
а коли він врешті задзвонить, і ти візьмеш слухавку, то почуєш там знайоме: "Жозефін..."
ти знаєш, що тобі треба зробити.
як буває чекають щастя, кохання, дітей.
телефон мовчить. і час розтягується. а потім зупиняється.
і проходять повз люди.
і цигарки перетворюються в дим.
а телефон мовчить.
а коли він врешті задзвонить, і ти візьмеш слухавку, то почуєш там знайоме: "Жозефін..."
ти знаєш, що тобі треба зробити.
.img | youvegotmailscreenshot
жодних історій.
самі лише сліди.
і який дивний спамовий паліндром, який уже змінився, але хотілося зберегти ту мить дивовижної рівноваги.
і ще - я ніколи не думав зазирнути туди за принципом: а раптом щось корисне?
сьогодні - гарний день.
самі лише сліди.
і який дивний спамовий паліндром, який уже змінився, але хотілося зберегти ту мить дивовижної рівноваги.
і ще - я ніколи не думав зазирнути туди за принципом: а раптом щось корисне?
сьогодні - гарний день.
четвер, серпня 03, 2006
.img | я не люблю костюми
я не люблю костюми і водночас вони мені подобаються.
не люблю тому, що сам цей "офіційний" рух - носити костюм - підкорює свободу людини, й інколи люблю костюм за відчуття ретро, за стиль, за своєрідний шарм
але, очевидно, це різні костюми
не люблю тому, що сам цей "офіційний" рух - носити костюм - підкорює свободу людини, й інколи люблю костюм за відчуття ретро, за стиль, за своєрідний шарм
але, очевидно, це різні костюми
.img | моє минуле
lambretta postcards from the 50's and 60's on Flickr
інакше пояснити неможливо: тоді якраз би я хотів працювати поштовим кур*єром, носив би костюм і їздив би на моторолері - живи я там.
став би ще одним бітником - тільки не таким, який щось пише, грає або малює. просто поштарем.
а в сересері певно, що був би якимось інженером.
і ходив би з авоськой.
інакше пояснити неможливо: тоді якраз би я хотів працювати поштовим кур*єром, носив би костюм і їздив би на моторолері - живи я там.
став би ще одним бітником - тільки не таким, який щось пише, грає або малює. просто поштарем.
а в сересері певно, що був би якимось інженером.
і ходив би з авоськой.
.img | goodnight moon
цей рух - відштовхнути від себе зброю, водночас міцно тримаючи її в руці, уважно дивлячись на співрозмовника, - створює невимушену атмосферу зачудування і своєрідний саспенс.
але вона ніколи не натисне на гачок.
принаймні, тут-і-тепер
але вона ніколи не натисне на гачок.
принаймні, тут-і-тепер
.img | identity
часто, розподіляючи якісь функції між різними суб-особистостями, делегуючи їм обов*язки, і, що важливо, права, ми прагнемо наділити їх своїми унікальними характеристиками, ідентифікаторами.
зовнішність теж буває різною.
хіба важко уявити, що я теж міг би бути таким?
звісно, не завжди і, звісно, не всюди :)
зовнішність теж буває різною.
хіба важко уявити, що я теж міг би бути таким?
звісно, не завжди і, звісно, не всюди :)
Підписатися на:
Дописи (Atom)