Never Tear Us Apart - Beck

Привіт вам, люди!
Треба признатися, я знайшов де слухати те, що мені має подобатися. І крім того, що мені подобалося завжди, можна почути і побачити ось таке. Я, може, й не полюбляю Бека, але люблю саму цю пісню, люблю подібні експерименти і подібні ролики.
Звісно, версія старого хрипуна Джо Кокера must be, and must be cool.
Нове (ну як, нове…) відео-радіо, куди я ходжу підняти собі настрій, і, принаймні, слухаю, майже не перемотуючи: http://hunch.com/fm/

Але де я знайшов те, про що тільки сподіваюсь тут написати, навіть не знаю. Здається, мої активні музичні пошуки починають потроху трансформуватися, сам не знаю у що. Просто — із безлічі виконавців кого я згадую, про кого міг би розповідати як про частину власної історії (і тільки так)?
Як не рахуй, багато не виходить. Звісно, хочеться тепер послухати цю панночку, Енні Ерін Кларк, більше відому як St.Vincent, у неї красиві губи, але що буде з цією музикою, коли вона закінчиться? Для мене немає сумніву, що деякі мелодії є завжди. Деякі голоси є завжди, як довго ми би залишали себе без них.
А от чи можлива певна періодична система музичних (моїх, принаймні), елементів? Сумніваюся.

Втім, лишається безсумнівним, що доки є інтернет, ми обов'язково зустрінемось в ефірі.
Bis bald!