Рінджіґл — Водо, водо

Гітара, на якій я «намугикував» собі мелодію, доки писав цю пісню (чомусь пригадую, що це було на квартирі у бабусі, майже 10 років тому), була невеликого розміру, акустична, з топорно приробленим звукознімачем, корпусом, пофарбованим чорною, схожою на смолу фарбу (поверх оригінального покриття), а потім ще й відлакованим якимсь будівельним лаком, який так і застиг, розводами. Звук у неї був справді пекельний.

Досі я переживаю до цієї композиції суперечливі, амбівалентні почуття. Але й досі сподіваюсь, колись мені вдасться виконати її так, як вона того заслуговує.
Вірші, які я пишу, швидко забуваються — звісно, я впізнаю їх (майже завжди), але не тримаю у пам'яті зв'язним набором фраз. А пісні тривають, як нагадування, що деякі речі будуть з нами до самого кінця. А таврами їм бути, тягарями, чи відзнаками й гербами на прапорах — то вже інше питання.

Любіть музику. Зустрінемось в ефірі.