Я не розумію розчарувань, які викликав «Термінатор-4» (а чого можна було чекати, щоби розчаруватися?), і не розділяю розчарувань, які викликав новий альбом The Prodigy — тому що цим альбомом я цілком зачарований.
Перші звуки, викликали, дійсно, дивні відчуття: так зараз ніхто не грає, і не було радості типу «вони повернулись!» (еге, з термінаторами та іншими фільмами з дитинства те саме, правда ж?), але це враження як виникло майже одразу, так і загубилось.
Я — не колишній фан, але під словами сусіда «так ніхто більше не грає» підписуюсь повністю.
Здається, навіть звичні ходи a la Prodigy Лаям (а саме він у групі відповідає за, власне, музику, протягом усієї історії) вставив як тег, підпис — а ще більше для того, щоби взяти нас за руку і повести в інший світ, такий несхожий на наш.
Світ, де можна було досхочу бувати в дитинстві :)
The Prodigy були не просто музичним явищем, вони захопили ціле покоління в маштабах планети.
Я більше любив «хемічних братів», але то вже тоді, коли можна було щось вибирати — любов до The Prodigy — це явище безальтернативне.
Слухаю я переважно іншу музику, тож деталізувати стилістику в термінах — непосильна задача.
Спробую трохи поширити суб'єктивне враження від звуку: вот найбільше це схоже на повернення до старого, але таким чином, який унеможливлює поділ на старе і нове. Дуже жирно, дуже агресивно, дуже енергійно. Важко уявити собі, що вони всі собі думали, як вони це придумали, але The Prodigy вдалося поєднати старі ходи з дуже старими — от Take Me to the Hospital найбільше схожі на старовинні доріжки групи, та й в інших проминає це. Інші ж сповнені важких ритмічних ударів, змішаних з шумами, звуками кіно та іншим аудіоначинням, яке чомусь у мене асоціюється переважно з ретро/інді іграшками і старими фільмами категорії Б.
Мені особисто чи не найбільше імпонує Wild West, причому одразу з картинкою: 8-бітний герой нінзя біжить техногенним коридором назустріч фінальному босу.
В цілому, альбом пасує до переміщень по місту (вулиці, громадський транспорт), занять активними видами спорту, нічних посиденьок за оргтехнікою ))))
Хутко пробігшись в по гуглю (і пошукавши у записах френдфіду), я знайшов такі от джерела інформації, по можливості — не тільки для тих, хто добре читає англійською.
Альбом опинився на верхівці британських чартів, і став найбільш продаваним альбомом початку року у Британії.
Комплектації альбому досить різноманітні: платівки, сіді-дівіді, сувенірні бокси, і, здається, навіть офіційна версія для скачування (в гуглі писало що вже десь є flac, якщо хтось може принести копії з вінілів японського релізу — принесіть :).
Там само — детальна інформація про релізи в різних країнах, комплектації, купа лінків на рецензії інтерв'ю тощо.
Але найцікавіше я знайшов саме завдяки френдфіду: У групи є канал на vimeo.
І коли вже на те, ось і відео звідтіль.
Warrior's Dance - uncut from The Prodigy on Vimeo.
Нажаль, скачати його ви не зможете (але якщо дуже хочеться, є браузер мозіла файрфокс і плагін відеодаунлоадхелпер)
А тепер можете сказати, що це попса. Так, в принципі, і є, Prodigy — це солодка попса; а я люблю попсу, такого, щоправда, штибу. Інші ж автори цього блогу, з більш витонченими смаками, не так часто сюди дописують.
Насамкінець хочеться сказати щось таке, неоднозначне.
Наприклад, правда те, що цей альбом розриває, під нього можна ого-го скільки зробити, а за два місяці скинути його кудись в архів. Років так на два. Джаз так ніколи не набридає. Правда, в метро джаз слухати важче.
Слухайте на здоров'я!
