Зараз існує чимало сервісів мікро-блоггінгу, їх іще називають сервісами статусних повідомлень. Найвідомішим із ниє є Twitter. Короткі повідомлення, можливість оперативно дописувати з мобільних пристроїв - це ті переваги, що роблять сервіс популярним у всьому світі. Крім нього, серед подібних сервісів можна назвати:
http://brightkite.com/
http://identi.ca/
http://www.jaiku.com/
http://www.plurk.com/
http://pownce.com/
Думаю, список неповний, але достатній. Все це - так звані "соціальні мережі" (про відчуження жертв вебдваноль від офлайнового соціуму - це окрема тема).
Вони пропонують об'єднуватися, обмінюватися тощо різноманітними лапідарними свідченнями активності.
Кожен із них має свої особливості, аудиторію, і має спільне з іншими - орієнтацію на лапідарність.
Безперечно, в кожному із них (принаймні, в твітері точно) є експериментатори, які сприймають даний майданчик як арт-сцену і використовують сервіси "не за прямим призначенням".
Але є такий сервіс, якраз і орієнтований на творчу активність. Це http://www.quillpill.com
Якщо попросити, вам дадуть запрошення (попросити на сайті. я, принаймні, так і зробив).
Та сама (практично схожа на смс) форма допису, обмежена 140 знаками.
Можна писати кілька книг паралельно, відзначати, читати інші, позначати улюблених авторів, книги чи дописи.
Звісно, це скоріше "книги", ніж книги, але.
Мене особисто приваблюють довжелезні пасажі, що тривають безкінечно - і в цьому контексті (себто, на контрасті) прекрасною видається можливість потренувати себе в лапідарності.
Щоби ви змогли скласти враження, ось книга одного з авторів Квілпіл: http://www.quillpill.com/author/kobzahrai/books/Piosenki
Якийсь час я мріяв написати оповідання (повість, розділ роману) на самих лише цитатах з твітера. Я особисто ще так і не взявся до реалізації. А ви?
